на главную   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


6

Лі з’явився на Мерседес-стрит о п’ятій тридцять, він ішов з автобусної зупинки, постукуючи себе по стегну бачком, у якому носив на роботу обід. На ґанок він піднімався, не згадавши про негодящу сходинку. Та хитнулася; він мало не впав, впустивши бачок, потім нахилився його підібрати.

«Це йому значно покращить настрій», — подумав я.

Він увійшов. Я спостерігав, як він іде через вітальню і ставить бачок на кухонний стіл. Потім Лі обернувся і побачив новенький високий стільчик для дитини. Він вочевидь добре знав тактику своєї матері, бо відразу ж відкрив іржавий холодильник. Лі все ще дивився всередину, коли з дитячої кімнати вийшла Марина. Через плече в неї була перекинута дитяча пелюшка, і мій бінокль дозволяв побачити, що та була закаляна начебто блювотинням.

Марина, усміхнена, заговорила до свого чоловіка, і він обернувся. Шкіру він мав дуже світлу, ту, що є прокляттям усіх запальних осіб, тому, коли Лі обернувся, його перекривлене злістю лице вже горіло, червоність заходила аж у глиб рідіючого волосся на голові. Він почав кричати на Марину, тикаючи пальцем у холодильник (дверцята так і залишались відчиненими, дихаючи парою). Вона відвернулася знову йти до дитячої спальні. Він ухопив дружину за плече, різко крутнув до себе і почав трясти. Голова її захилиталася вперед-назад.

Я не бажав цього бачити, і не було причини, через яку б я мусив; це нічого не додавало до того, що мені необхідно було знати. Він був сварливим колотником, так, але вона мусила пережити його і, фактично, це вже було більше за те, на що могли сподіватися Джон Ф. Кеннеді… або офіцер Тіппіт. Ні-ні, не було мені ніякої потреби дивитися. Але подеколи просто неможливо відвести погляд.

Вони лаялися, закидаючи одне одного аргументами, певна річ, Марина намагалася йому пояснити, що вона не знає, як їх знайшла Маргарита, і що вона не мала змоги завадити «мамочці» увійти в дім. Ну й звісно, Лі врешті-решт ударив її по обличчю, бо власну матінку вдарити він не смів. Навіть якби вона опинилася поряд, він був неспроможний бодай замахнутись на неї.

Марина скрикнула. Він відпустив її. Вона розхвильовано почала щось казати, простягнувши до нього руки. Він хотів вхопити її, але Марина ляснула по його руці. Потім вона здійняла руки до стелі, впустила їх, вийшла надвір. Лі рушив було за нею, потім передумав. Брати поставили на ґанку пару старих розхитаних садових стільців. Марина зіщулилася на одному з них. Під лівим оком у неї виднілася подряпина, і щока вже почала напухати. Вона втупилася поглядом вдалину, через вулицю. Мене прохромило винуватою боязню, хоча світло в моїй вітальні не горіло і я знав, що мене вона не побачить. Я там як застиг, так і залишався стояти, проте з біноклем, немов приклеєним до обличчя.

Лі сів за кухонний стіл і вперся лобом собі в долоні. Так він і сидів якийсь час, а потім, щось почувши, пішов до меншої спальні. Вийшов звідти з Джун на руках і почав носити її по вітальні, гладячи донечці спинку, заспокоюючи. Марина зайшла в дім. Джун побачила маму й потягнулася до неї пухкенькими ручками. Марина підійшла, і Лі передав їй дитину. А тоді, Марина ще не встигла відійти, він її обняв. Вона якусь мить постояла мовчки в його обіймах, а потім пересунула дитину на згин ліктя, щоб і собі обняти чоловіка однією рукою. Він зарився губами в її волосся, і я був цілком певен, що саме він зараз їй проказує: російські слова вибачення. Я щодо цього не сумнівався. І наступного разу він також вибачатиметься. Й іншого наступного разу також.

Марина понесла Джун назад до кімнати, яка була колись спальнею Розетти. Лі постояв якийсь час на місці, потім пішов до холодильника, щось з нього витяг і почав їсти.


предыдущая глава | 11/22/63 | cледующая глава