Якщо ви коли-небудь брали участь в аматорській театральній виставі — або режисирували учнівські постановки, що кілька разів доводилося робити мені в ЛСШ, — ви можете собі уявити, якими були для мене дні перед Гелловіном. Репетиції спершу йдуть лінькувато, розслаблено. Буяє хіба що імпровізація, жарти, дуркування, а також флірт, поки не встановляться статеві опозиції. Якщо під час цих перших репетицій хтось забуде пару слів або схибить з реплікою, це черговий привід посміятися. Якщо хтось з акторів з’являється з п’ятнадцятихвилинним запізненням, він чи вона отримають м’яке зауваження і не більше того.

Чимдалі прем’єра починає здаватися вже не недолугою мрією, а реальною можливістю. Імпровізації відпадають. А також і дуркування, і хоча жарти залишаються, сміх, що їх вітає, починає бриніти нервовою енергією, котрої до того не було чутно. Переплутані монологи й пропущені репліки більше не веселять, а дратують. Коли акторський склад вже усталився і прем’єра чекає за якихось кілька днів попереду, чиєсь запізнення може спровокувати серйозну прочуханку від режисера.