10

За мить до того, як його свідомість надто глибоко занурилася в сон, у голові Роланда пролунав сигнал тривоги. Можливо, він відчув, що його пальці більше не стискають її руку, а можливо, то була просто інтуїція. Він міг би легко проґавити цей сигнал (і це майже сталося), але далося взнаки тренування. Він повернувся з порогу глибокого сну, пробиваючись у реальність, як нирець розтинає собою товщу води. Попервах було важко, проте потроху ставало легше. І що ближче він був до дійсності, то сильнішою ставала його тривога.

Він розплющив очі й подивився ліворуч. Сюзен не було. Він встав, глянув праворуч, але не побачив нічого, крім струмка. Втім, він відчував, що вона рушила саме в той бік.

— Сюзен?

Відповіді не було. Підвівшись, він кинув погляд на штани, але в голові раптом пролунало бурчання Корта, гостя, якого він аж ніяк не сподівався за таких романтичних обставин. Нема часу, шмаркачу.

Голим він рушив до берега струмка і подивився в бік півдня. Сюзен була там, також оголена: сиділа спиною до нього. Вона розпустила волосся, і тепер воно спадало по спині до її гарних стегон. Його кінчики ворушило прохолодне повітря, що туманом підіймалося з поверхні струмка.

Вона опустилася на коліно біля самої води, зануривши руку по лікоть, неначе щось шукаючи.

— Сюзен!

Не відповідала. У Роланда все похололо всередині: «Вона одержима. Поки я так бездумно спав поряд, у неї вселився демон». Але якось не вірилося. Якби десь поблизу галявини був демон, він би відчув його. Вони обоє б його відчули, і коні також. Втім, з нею таки щось було негаразд.

Вона знайшла у річищі якийсь предмет і піднесла його до очей. З руки капала вода. Камінь. Сюзен пожбурила його назад у воду. Плюсь. Знову занурила руку, схиливши голову. Волосся, розділене навпіл, тепер плавало у воді, й течія струмка грайливо тягла його за собою.

— Сюзен!

Навіть не озирнулася. Витягла зі струмка другий камінь. Білий шмат кварцу трикутної форми нагадував наконечник списа. Сюзен похилила голову ліворуч і взяла волосся в руку, ніби хотіла розчесати сплутані кінчики. От тільки замість гребінця в неї був гострий уламок. На мить Роланд непорушно застиг від жаху, впевнений, що вона хоче розітнути собі горло від сорому й провини за те, що вони зробили. Наступні кілька тижнів його переслідувала одна думка: якби вона замірялася на своє горло, він не встиг би її зупинити.

Потім ступор минув, і Роланд кинувся до неї, не зважаючи на гострі камінці, що впиналися в босі ноги. Коли він опинився коло неї, вона вже встигла відчикрижити гострим уламком золотистий локон.

Ухопивши її за зап’ясток, Роланд спробував спрямувати руку вбік. Тепер він бачив її обличчя і зрозумів, що той вираз, який звіддаля здавався йому спокоєм, насправді був порожнечею.

Відчувши його дотик, вона змінилася на обличчі: замість безтямного виразу на губах з’явилася слабка роздратована посмішка. Її губи затремтіли, наче від незрозумілого болю, і з них зірвалося аморфне заперечення:

— Ннннннннн…

Пасма волосся, які вона встигла відрізати, золотими нитками лежали в неї на стегні. Але більша частина впала у воду, і її відніс потік. Сюзен змагалася з Роландом, силкуючись повернути гострий край каменя до свого волосся, прагнучи продовжити своє шалене обстригання. Вони боролися, як два армреслери у барі. Перемагала Сюзен. Роланд був фізично сильніший за неї, проте слабший проти чарів, які на неї діяли. Мало-помалу білий трикутник кварцу наближався до її волосся. Ні на мить вона не припиняла стогнати — Нннннннннн.

— Сюзен! Припини! Прокинься!

— Нннннннн…

Її оголена рука помітно тремтіла в повітрі, м’язи випнулися, як тверді камінці. А шматок кварца посувався дедалі ближче до її волосся, її щоки, її ока.

Не замислюючись над тим, що робить (для нього це був найуспішніший спосіб дій), Роланд наблизив своє обличчя до її щоки, поступившись іще чотирма дюймами відстані між кулаком із уламком каменя і волоссям. Приклав губи до її вуха і клацнув язиком.

Напевно, цей звук пройшов крізь голову Сюзен, як спис, бо вона рвучко сахнулася. Її повіки затремтіли, і сила, з якою вона опиралася Роландові, трохи ослабла. Скориставшись із нагоди, він викрутив їй зап’ясток.

— Ой! Ойой!

Рука розтулилася, камінь вилетів із неї і шубовснув із плюскотом у воду. Вже повністю прийшовши до тями, Сюзен дивилася на нього, і її очі наливалися слізьми і збентеженням. Вона потерла зап’ясток… мабуть, він розпухне, подумав Роланд.

— Мені боляче, Роланде! Чому ти зробив м…

Вона замовкла і роззирнулася навколо. Тепер спантеличення виражало не лише її обличчя, а й усе тіло. Вона соромливо прикрилася руками, а тоді збагнула, що вони самі, й опустила руки. Озирнулася через плече на сліди босих ніг на землі, що тяглися вздовж берега.

— Як я тут опинилася? Це ти мене переніс, коли я заснула? О Роланде, я кохаю тебе, нащо ти зробив мені боляче?

Піднявши пасма волосся, що досі лежали в неї на стегні, він показав їй.

— У тебе був гострий камінь. Ним ти відрізала собі волосся і не хотіла зупинятися. Я зробив тобі боляче, бо злякався. Я радий, що хоч руку тобі не зламав… мені так здається.

Взявши Сюзен за зап’ясток, Роланд обережно покрутив ним, дослухаючись до тертя кісточок.

Зап’ясток вільно обертався, нічого підозрілого Роланд не відчув. На очах у Сюзен, яка дивилася на нього, досі неспроможна до кінця зрозуміти, що сталося, він підніс її руку до губів і поцілував її внутрішній бік, над делікатним мереживом вен.