8

Вона побоювалася, що Джонас міг залишити в Смузі К людей, хоча сама достоту не розуміла причини свого страху. Зрештою він виявився безпідставним. Ранчо стояло порожнє, як і всі п’ять чи шість років між пожежею, що поклала край його існуванню, і появою хлопців із Серединного світу. Втім, вона помітила сліди ранкової боротьби. А коли зайшла до барака, де спали хлопці, то їй одразу впала у вічі діра в підлозі. Забравши револьвери Алана і Катберта, Джонас не завдав собі клопоту її закрити.

Вона пройшла повз ряди ліжок, опустилася на коліно й зазирнула в отвір. Нічого. Втім, вона сумнівалася, що те, по що вона прийшла, взагалі було там. Отвір для цього був замалий.

Біля трьох ліжок вона зупинилася. На котрому з них спав Роланд? Вона могла б відчути це нюхом, бо ж добре знала запах його волосся і шкіри. Але вирішила не піддаватися чуттєвому поривові. Зараз їй треба було бути жорсткою і спритною, рухатися, не зупиняючись і озираючись.

«Попіл», — майже нечутно прошепотіла тітка Корд у її голові. Сюзен нетерпляче похитала головою, наче відганяючи той голос, і вийшла надвір.

За бараками було порожньо, біля вбиральні й по обидва боки від неї теж нічого. Вона обійшла кругом старої кухні й знайшла те, що шукала. Дві діжки, які вона бачила на спині Капризного, стояли на виду. Ніхто не намагався їх сховати.

Думка про мула нагадала їй про Шимі, високого Шимі, який з надією дивився на неї згори вниз. Я хотів би поцілунок, бо це ж кінець року.

Шимі, якому врятував життя «Артур Гіт». Шимі, що ризикував накликати на себе гнів відьми, віддавши Катбертові записку, що призначалася її тітці. Шимі, котрий привіз сюди ці діжки. Щоб частково приховати, їх обмазали сажею. Знімаючи кришки, Сюзен замастила собі руки й рукава. Знову попіл. Але феєрверки були там, усередині: круглі, завбільшки з кулак великі бахкалки і менші дамські пальчики.

Вона набрала повні кишені феєрверків, нагребла їх і в оберемок. Потім напхала сідельні сумки й подивилася у небо. Пів на четверту. До Гембрі вона хотіла повернутися під покровом сутінок, а це означало, що треба було ще годину перечекати. Зрештою, ще лишався час побути наодинці зі своїм почуттям.

Сюзен повернулася до барака і доволі легко знайшла ліжко, в якому спав Роланд. Стала біля нього навколішки, як дитина, що хоче проказати молитву перед сном, притулилася обличчям до його подушки і глибоко вдихнула.

— Роланде, — сказала вона в подушку. — Як же я тебе кохаю. Як я кохаю тебе, любий.

Вона лягла на його ліжко і дивилася у вікно, спостерігаючи, як помалу гасне світло дня. Один раз піднесла руки до очей, розглядаючи сажу на пальцях. Подумала, що варто було б піти до колонки перед кухнею й помити руки, але вирішила не робити цього. Нехай лишається так. Вони були ка-тетом, одним з багатьох, одним цілим. Вони вміли прагнути здійснення мети і кохати.

Нехай попіл лишиться і зробить свою брудну справу.