2

Рукопис лежав на задньому ґанку. Притиснутий каменем, щоб од вітерцю аркуші не порозліталися по всьому маленькому подвір’ї. Тихе гупання, яке чув Морт, пролунало, коли чоловік клав камінь на рукопис.

Морт стояв у дверях, тримаючи руки в кишенях штанів кольору хакі, й дивився на стос папірців. Він знав, що божевілля не заразне (хіба що крім випадків тривалого перебування поряд із навіженим), та все одно торкатися проклятущого рукопису не хотів. А проте розумів, що доведеться. Не знав тільки, чи довго він тут пробуде (день, тиждень чи рік — насправді можливим видавався кожен із цих варіантів), але дозволити тій херні просто так тут лежати він не міг. По-перше, над вечір має заїхати Ґреґ Карстерз, доглядач будинку, з кошторисом нового черепичного покриття для даху. І Ґреґ неодмінно поцікавиться, що воно таке. А ще гірше — він, імовірно, вирішить, що той рукопис належить Мортові, і доведеться давати більше пояснень, ніж ця клята річ заслуговує.

Він стояв біля вікна, поки гуркіт автомобільного двигуна не розчинився в тихому неспішному післяполуденному гомоні, а потім вийшов на ґанок, обережно ступаючи босими ногами (ґанок ось уже рік як потребував фарбування, і сухі дошки щетинилися ймовірними скабками), і викинув каменюку в зарослу ялівцем водостічну канаву ліворуч від ґанку. Підняв стосик паперу й глянув на нього. На верхньому аркуші стояла назва.

ТАЄМНЕ ВІКНО, ТАЄМНИЙ САД

Автор: Джон Шутер

І Мортові відразу ж відлягло від серця. Про Джона Шутера він ніколи не чув і ніколи не писав оповідань чи повістей під назвою «Таємне вікно, таємний сад».

Рукопис він викинув у смітник на кухні, повернувся на канапу у вітальні, знову ліг і за п’ять хвилин уже міцно спав.

Снилася йому Емі. Цими днями Морт багато спав і дуже багато снив про Емі, тож, прокинувшись під власні хрипкі крики, анітрохи цьому не здивувався. Він вважав, що рано чи пізно це минеться.