на главную   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


18

Коли за годину Енні повернулася, Пол узяв сірники.

Вона поклала титульну сторінку на ґратку. Він кресав одну «синю голівку» за іншою, але нічого не виходило — то сірник випадав із рук, то запальна суміш кришилася.

Тож Енні взяла коробку, запалила сірника та вклала запалену «голівку» йому в руку. Він торкнувся нею кутика сторінки, впустив сірника крізь ґратку й став зачаровано спостерігати, як полум’я спочатку лизнуло, а потім поглинуло папір. Цього разу Енні прихопила з собою виделку для барбекю і, коли сторінка почала скручуватися та догоряти, проштовхнула її крізь отвори.

— Так рукопис ніколи не згорить, — сказав Пол. — Я не можу…

— Ні, ми швиденько впораємося, — відповіла Енні. — Ти мусиш спалити кілька сторінок — на знак того, що все зрозумів.

Тепер вона поклала на ґратку першу сторінку «Швидких автівок», і він пригадав, як понад двадцять місяців тому написав ці слова у своєму нью-йоркському будинку:

«Коліс я не маю, — сказав Тоні Бонасаро та пішов назустріч дівчині, яка спускалася сходами, — до того ж повільно вчуся, проте швидко їжджу».

Спогади про той день виринули, наче ностальгія від «Золотих шлягерів», почутих по радіо. Він пригадав, як ходив по квартирі, човгав із кімнати в кімнату, важкий від книжки — навіть не важкий, тягітний , і в нього починалися пологи. Він пригадав, як уранці знайшов під диваном ліфчик Джоани, а минуло вже три місяці, як вона поїхала. Он як працює служба прибирання. Він пригадав шум вулиць Нью-Йорка та далекий, розмірений церковний подзвін, що зазивав вірян на службу.

Він пригадав, як сів за стіл.

Як завжди, він відчув блаженне полегшення після початку й упав у діру, сповнену яскравого світла.

Як завжди, він підсвідомо знав, що не вийде написати так добре, як гадається.

Як завжди, він боявся, що не зможе закінчити, що з розгону вдариться об голу стіну.

Як завжди, він отримав надзвичайну, зухвалу насолоду від того, що почалася пригода .

Він глянув на Енні Вілкс і тихо, але чітко вимовив:

— Енні, будь ласка, не примушуй мене цього робити.

Непорушно тримаючи перед ним сірники, вона відповіла:

— Роби, як знаєш.

Тож він спалив свою книжку.


предыдущая глава | Мізері | cледующая глава