15

І раптом — у двері дзвонять. Від страху мало не всцикаюся. Це вони: неголені, злі, з дикими очима і жахливими помислами, гарячі кавказькі реб'ята, зараз, мабуть, почнеться: розпечена праска на живіт, електропаяльник в анальний отвір чи циганська голка у спинний мозок. За кілька секунд мене кидає в рясний піт. Але на превелике здивування за дверима тихо — не гепають ногами й кулаками, не шумлять.

Відчиняю і бачу переляканого Васю Булавку, в якого підозріло змарніле обличчя. Він забігає, наче побитий пес, шастає по квартирі, просить пити, пропоную йому чай, але він жаліється на спеку і від гарячого відмовляється, підбігає на кухні до крану і починає пити. Його ненаситні губи жадібно хапають струмінь води. Вася продовжує пити, а мені здається, що це триває надто довго.

Як можна вживати цю гидоту?

— Нам всім ласти!

— Що таке? — запитую його, наче не розумію, що трапилося.

— Ти не в курсах? — розгублено зиркає, втираючи мокрого від поту лоба, підбігає до вікна, дивиться на вулицю так, наче на нього наставлено кілька десятків автоматів та гранатометів.

На його лобі знову виступає піт і волосся на скронях мокріє. Неспокійно ходить по кімнаті, на мить зупиняється, прислухаючись до шумів у будинку і знову швидко триндить, що нам всім гайки, що ніхто б не подумав — все так швидко закінчиться, але нашої вини ж нема, а, Професор, правда нема? — за старою звичкою сіпає головою.

Пауза.

— Правда нема? — знову перепитує.

Мовчки оглядає його обличчя: на лобі виступили краплини поту, певно біг, як ненормальний, очі полохливо шастають по кутках, не можуть заспокоїтися, руки ніби шарпають одна одну.

— Вони знайшли Мишку. На неї навів Вова Карбюратор. От чьмо! Хто б подумав. Вова, Вова… — ніби звертається до нього.

— Чому? Він же з Арою тусувався. Да? — перепитую, бо не можу в'їхати в те, що тільки-но почув.

— Але ж він з нами завжди такий добрий і хороший! Бля, що робити? — запитує він, наче я комп'ютерна програма, яка може знайти рятівний вихід. Вася закурює, його пальці помітно тремтять, від диму, який густим клубами повільно тягнеться в гору, він примружує праве око й відкидає голову. Також беру цигарку. Кілька хвилин він мовчки курить, час від часу тільки збиває з цигарки попіл, від чого її червонастий стрижень, з якого виростає цівка диму, набуває видовженої конусної форми. Зізнається, що йому трохи страшно. — Як думаєш, що нам з Циркулем буде?

— Я про це не хочу говорити, — мені стає раптом боляче, наче в середині спалахує багаття.

На всі сто знаю — найбільше постраждає Циркуль. Хулі тобі, сукін син, за своє очко переживати? Пауза.

— Своїх підключати?

— Ти про кого?

— Про родину…

— Давно пора! Може бути пізно.

— Нічого, нічого, — ходить він по кімнаті й нервово розминає пальці. — Все під контролем.

Може — думаю про себе і знизую плечима. Якщо під контролем, навіщо ці галімі переживання? На мандраж все-таки пробиває…