home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


ТАЄМНИЦЯ АНТИВІРУСУ”

- ...І от в ту казкову ніч професор Браун, нарешті, створив свій універсальний антивірус, засіб проти всіх у світі хвороб... Це був чудесний препарат!.. Досить було розбити ампулу з рожевою рідиною, щоб протягом кількох місяців на землі загинули всі віруси й мікроби... Живі частинки антивірусу розмножувалися простим поділом, і ніщо не могло припинити цього розмноження: ні сонце, ні космічне проміння, ні отруйні речовини... Так, це був величний і водночас страшний винахід! Професор Браун відчував, що не зможе зберегти свій препарат. І він віддав заповітну ампулу сміливому й мужньому радянському хлопчикові...

Колька Карпов замовк і величним рухом показав на Степана Рогова:

- Ось він, цей хлопчик!.. Це про нього я розповідаю. Але він занадто скромний і, можливо, буде протестувати, так ти, Галинко, не звертай уваги.

Степан, сидячи на канапі, усміхався. Він ще не знав, до чого верне Колька, але відчував, що це - черговий жарт, і вирішив терпляче грати свою постійну роль статиста в інсценіровці.

Пауза затяглася, і Галина не витерпіла:

- Ну, далі, далі, Колю! - Великими збудженими очима вона позирала то на Кольку, то на Степана. Тьмяне зеленкувате світло настільної лампи робило друзів якимись таємничими і піднесеними.

- Цю ампулу, після цілого ряду пригод, Степан Рогов привіз до Радянського Союзу і оддав лікареві, який врятував його від смерті, - майору Кривцову...

Степан засміявся:

- Колю, бреши, та не забріхуйся! Я ж розповідав Галинці, що оддав ампулу Антону Володимировичу!

- Ну от, ти чуєш, Галинко?! Я ж казав, що Степан буде заперечувати!.. Це він не хоче, щоб я розповів правду. Він таки віддав ампулу до нашого інституту... але яку-у-у ампулу?! - Колька зробив ефектну паузу і підморгнув Степанові. - Ампулу з забарвленою водою!.. Він і не знав, що лишив справжню ампулу на столі у майора Кривцова, в госпіталі, де і почалася та дивовижна історія з антивірусом, про яку я тобі, Галинко, обіцяв розповісти.

Готуючись до довгої розповіді, Колька сьорбнув давно холодного чаю і зручніше вмостився на канапі.

- Так от. У майора Кривцова був лаборант Вася Карболкін. Ніхто, хоч плач, не хотів називати його Василем Івановичем. Але річ не в тому. Від’їжджаючи до Москви, майор Кривцов наказав Карболкіну дослідити воду з госпітальної криниці, - чомусь та вода стала рожевою. “Ампула з водою, - каже, - у мене в кабінеті”... І хто б міг подумати, що Степан, поспішаючи, переплутає ампули?! Мій неуважний друг запхнув собі до кишені ампулу з рожевою водою, а ту, в якій був антивірус, лишив на столі... Наступного дня зайшов Карболкін до кабінету, знайшов ампулу і краплинку рожевої рідини з неї - під мікроскоп... Дивиться, дивиться... Та жодного тобі мікроба!.. “Що за біс? - думає. - Хай у криниці вода чиста, але хоч один мікроб мусить же бути? Ну, хоча б із нешкідливих сапрофітів...” Але ні, де там! Чиста рідина, як сльоза, - жодних тобі мікробів, навіть мертвих нема... “Ага, - міркує Вася, - вода довго була в ампулі, мікроби повиздихали. Але їхні зародки певно ж цілі. Зачекаю днів зо два, - скільки тих мікробів виявиться - і не злічиш!...” Приходить через два дні - аж за голову схопився: “Та що ж це я наробив?! Та я ж лишив ампулу одкритою, та туди ж нападало стільки сторонніх мікробів - аж кишить!” Зітхнув гірко - перепаде тепер од майора! -хотів уже вилити ту воду з ампули і нової з криниці набрати, але потім заманулося йому подивитися, скільки і яких мікробів наплодилося... Глянув у мікроскоп - чисто. Тре бідний Васько очі, думає, чи сліпнути почав, чи що? Так ні - бачить... В чому ж тут річ?.. І задумався дуже Васько Карболкін. У спирті - й то мікроби заводяться: скисне спирт - утворюється оцет. Є такі мікроби, що навіть в кислоті живуть. А що ж це за вода така, що вбиває всіх мікробів? Може, є в ній якісь чудодійні лікувальні солі?.. А коли подумав так Васько, то й вирішив зробити спробу. Взяв препарат бацили бревіс - здоровенні такі мікроби! - подивився під мікроскопом, як ворушиться на предметному скельці мікроб’яче товариство, а потім кап туди “водички” з тієї ампули!... Дивиться й очам своїм не вірить: тільки-но були бацили, а тепер - як корова язиком злизала! За одну хвилину рідина стала чиста. Бере тоді Васько з іншої ампули страшних мікробів дизентерії. Не встиг і озирнутися - з’їла “водиця” й цих. Бере мікроб чуми - те саме... Як вдарить тут Васько пілоткою об долівку, як закричить: “Ура!”, аж госпітальний кухар з черпаком прибіг дізнатися, що трапилося. А Васько танцює, регоче й кричить: “Ти знаєш, кухарю, що я знайшов? Ти нічого не знаєш!.. Що в тебе на полудень сьогодні? Чай?.. К бісу чай! Пийте холодну воду з криниці, що в садку! Кружками! Глечиками! Відрами! Холодна вода з криниці, що в садку, - запорука здоров’я!..” А кухар дивиться на Васька та й лупає очима: здурів, не інакше як здурів хлопець! То навіть руки не дозволяв мити холодною водою, а тепер закликає жлуктити, та ще й відрами!.. Постояв, постояв кухар та й пішов геть. А Васько вирішив експериментувати далі.

Колька не витримав і зареготав. Степан теж усміхався: він зрозумів, що Колька в жвавій формі хоче розповісти Галинці, що було б, коли б справді зникли всі мікроби на землі.

- Колю, а чому ж вода в криниці була рожева? - Галина сприймала розповідь з повною довірою.

Колька на мить замислився, а потім зневажливо махнув рукою:

- Дуже просто. Хтось ненароком впустив у криницю пакуночок з марганцівкою. Чудова дезинфекційна речовина і в малих дозах навіть корисна... Але про все це Васько дізнався пізніше, аж коли випив десять відер води з тієї криниці...

- Ну, кажи далі, Колю! - Степан з цікавістю спостерігав друга: ну й спритний хлопець - хоч де викрутиться!

- Ага, так я вам і забув сказати, що Васько Карболкін з усіх боків був парубок хоч куди, але була в нього дуже неприємна хвороба: хронічний нежить. І мучився Васько - жах! Та й справді, уявіть собі: носив він у кишенях щонайменше три носові хустини, кожна по квадратному метру, і всі - завжди мокрі. Ну, а крім того, розмовляє з дівчиною, наприклад, коли це - “Апчхи! Апчхи!”. Ясно - неприємна річ. А найголовніше - ніякі ліки не допомагають. От і вирішив Васько спробувати цю чудесну рожеву воду. Втягнув у ніздрі по краплинці, посопів-посопів носом... і що ж ви думаєте? Як рукою зняло!.. Ходить Васько веселий, квітки вільно нюхає, дихати легко, хустини позакидав і з нежиті кепкує: “Ага, клята хвороба, ось ми тебе знищимо до пня!” Ходить по вулицях з тією ампулою і кожному під ніс тиче! Понюхай, якщо заклало!” А було це, як уже казав Степан, напровесні, так що пацієнтів у Васька виявилося чимало... І не знав бідний Васько, що наробив він неймовірного лиха: в тій місцевості почалася страшна епідемія антивірусозу...

- Чому ж страшна? - Галина знизала плечима. - Адже коли зникають мікроби, то не буде й хвороб?

- Та слухай же, слухай. Наступного дня весь інфекційний відділ госпіталю збунтувався: “Виписуйте нас! Ми вже одужали! Скільки можна пити оті порошки та мікстури?!” Лікарі за голову хапаються: твориться щось нечуване: тільки вчора лежала людина з температурою сорок, а сьогодні - виписуй! Ні, дзуськи! Знаємо ці фокуси: під час війни, бувало, як тільки хворий хоч трохи оклигає - зразу ж по термометру пальцем: тук-тук... і - будь ласка: тридцять шість і шість!.. Ні, товаришу, раз ти хворий - так лежи собі спокійно, бери приклад з поранених!.

Колька замовк на хвилинку, подивився на Галину і таємниче зашепотів:

- А на третій день збунтувалися й колишні поранені. Кричать: “Де в мене та рана? Була та й зажила!” Навіть важкі гнійні рани - і ті позасихали, позаростали. Ясно: мікробів же нема... А Васько Карболкін ходить, гордо випнувши груди, та й примовляє: “Пийте холодну воду, що з госпітальної криниці!” Любо йому, приємно, що зробив такий чудесний винахід!.. Та незабаром почали коїтися нез’ясовні і дуже неприємні речі. Перш за все у магазинах зник хліб. Продавці кажуть: “Щось трапилося на хлібозаводі, купуйте борошно”. Купив Васько, поніс до квартирної хазяйки: “Спечіть!” Вона і туди, і сюди - і на дріжджах, і на опарі - не сходить хліб, та й усе. Не знає, звісно, жінка, що дріжджі - мікроскопічні грибки і що давно повбивав їх антивірус... Ну, сяк-так наплескала прісняків на соді. Хотіла сметаною-ряжанкою квартиранта пригостити, пішла до комірчини - аж там не сметана, а топлене молоко. У запічок зазирнула - там глечик на кисляк був поставлений-таке свіжісіньке, наче зараз із дійниці... Невтямки, звісно, жінці, що молоко зброжують молочнокислі бактерії, яких тепер ні за які гроші не знайти... А незабаром не стало в магазинах сиру, - сировари скаржаться, що нічого не виходить. Пива - хоч і не шукай. Зупинилися спиртові заводи - нема бродіння, загинули мікроби. Одразу ж зупинився завод синтетичного каучуку і завод пластмас, - сировина у них спирт... Але все це було ще не страшно: можна, зрештою, їсти прісний хліб, обійтися без сиру і без пива, готувати синтетичний каучук і пластмасу з кам’яного вугілля. Те, що їжа стала менш смачною і погіршало травлення, бо зникли корисні мікроби, які в кишечнику сприяють засвоєнню їжі і видаленню решток, - теж можна терпіти. Але коли почалася посівна кампанія - отоді всім стало страшно...

Галина широко розкритими очима дивилася на Кольку. Світ мікробів поставав перед нею у цілком новому, незвичайному вигляді. Вона змалку звикла бачити в кожному з мікроскопічних організмів тільки жахливих ворогів людини.

- Так, всім стало страшно! - Колька пересмикнув плечима, наче в нього по шкірі пробіг мороз. - Вологи в землі було цілком достатньо, але не зопрів жоден листочок, жодна соломинка, жоден корінець. Не було тих мікробів, що ретельно знищують всяку органічну часточку, перетворюючи її на солі, якими тільки, й живляться рослини. Правда, можна було використовувати мінеральні добрива, але це означало, що потрібні солі слід давати кожному дереву, кожній травинці. Цього зробити неможливо, і незабаром почали гинути луки і ліси. Зникала зелена загорожа - почали пересихати ріки. Стало менше вологи. Почалася засуха...

- Так оце тому й виникла та велика засуха, що в нас була? - Галина підскочила на кріслі. - Так, так, пам’ятаю: справді почали сохнути дерева і трава. Але як же ліквідувати цю страшну епідемію?

- Потім, потім, Галинко!.. Пізніше вже не допомагали й штучні добрива: земля настільки забруднилася корінцями, листям, соломою, що зернятко й не торкалося грунту. Щоб виростити хоч невеликі врожаї, слід було дуже густими боронами вичісувати з кожної ділянки сміття. Але змінилася й сама структура грунту: капілярні трубочки в землі - це насамперед сліди найтонших волосяних корінців, що їх раніше знищували мікроби. Безструктурний пилуватий грунт підхоплювався вітром, І виникали страшні чорні бурі... Вся земля перетворилася на величезний смітник: ніщо не гнило, тільки спалюванням можна було позбутися покидьків... Почала дохнути риба в озерах та деяких морях: донні гази, що їх раніше знищували мікроби, тепер розповсюджувалися вільно і отруювали воду... І найстрашніше: повільно почала зменшуватися кількість кисню в атмосфері й збільшуватися процент вуглекислого газу. Тварини, люди, промислові підприємства забирали кисень з повітря і виділяли величезну кількість вуглекислоти. Тільки рослини споживають вуглекислий газ, а виділяють кисень. Рослини гинули - значить, гинуло і життя на землі...

Колька перевів подих і лукаво позирнув на Галинку. Та сиділа збентежена і пригнічена, приголомшена всім почутим. Степанові аж шкода стало її.

- Галинко, та не приймай до серця оцю побрехеньку! Ніякого універсального антивірусу не було й не може бути! Це все Колька вигадав!

- Ага! Не було й не може бути?! - Колька зловтішно покрутив пальцем перед носом у Степана. - А хто колись мріяв про універсальний антивірус?! Може, я ?.. Ти! Ти з професором Брауном!

- Пересмикуєш, друже! Браун хоча й механіцист, але мікробіологію вивчав у Пастера! Він мав на увазі знищити лише шкідливих мікробів, прищеплюючи свій препарат хворим людям.

Галинка, у якої одлягло од серця, підхопила:

- Так, так! А що коли справді винищити тільки шкідливі мікроби? Хай лишаються дріжджі, молочнокислі і ті - як їх? - що допомагають гниттю. А решту - знищити. Зовсім-зовсім. До одного!

Степан усміхнувся:

- Галинко, це неможливо! Навіть якщо “зовсім-зовсім” винищити шкідливі мікроби, вони почнуть виникати знову. Зараз доведено, що мікроби мають велику здатність до пристосування: коли змінюється середовище, то змінюються й мікроби. Ті ж бактерії, що спричиняють гниття, за певних умов можуть ставати патогенними, хвороботворними. Та й як визначити шкідливість мікробів? Паличка Коха, збудник туберкульозу у людей, зовсім не шкідлива для рослин, страшна для деяких рослин мозаїчна хвороба - не вражає людину... Крім того, універсальний антивірус взагалі не можна знайти: надто вже відрізняються між собою різні види мікробів, надто різні повинні бути методи впливу на них. Але засоби проти схожих мікробних груп знайти можна. Так, наприклад, діє пеніцилін.

- Стьопо, але що ж, власне, винайшов професор Браун?

- Не знаю, Галинко. Я тепер шкодую, що порвав браунівські формули, - можливо, вони хоч трохи допомогли б розкрити його задуми. Хоч я й певен, що нічого путнього в тих формулах не було, але все ж цікаво.

Колька про щось почав говорити з Галиною, а Степан задумливо сидів на канапі. Дівчинка розбудила в ньому спогади про Брауна та його препарат.

“Що було в тій ампулі? Чому препарат виявився бездіяльним? Чому одужав пацюк, якому Браун впорскнув свій препарат?”

Степан і не підозрював, що таємниця антивірусу скоро розкриється остаточно.


* * * | Торжество життя | * * *