home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


ЛЮДИ І ТЕОРІЇ

Минуло три роки. Описати їх усі неможливо. Кожен день приносив щось нове - він не був такий, як учорашній, і відрізнявся від завтрашнього, - та надто цікавих подій в житті наших героїв за цей період не трапилось.

Другокурсники стали п’ятикурсниками. Четверта група розпалася на три відділи, але все одно була дружна. Таню Сніжко обрали секретарем комсомольської організації факультету. Микола Карпов очолював культмасовий сектор профкому. Степан Рогов став ученим секретарем студентського наукового товариства. Лена Борзик закохалась у Мишка Абраменка і, коли зважити, що він став надзвичайно запобігливим до неї і неуважним до всіх інших, - не без взаємності.

А стосунки Тані Сніжко і Миколи Карпова все ще були невизначені. Ці двоє не могли існувати одне без одного, але тільки те й робили, що сперечались, - і як “громадські діячі”, і як студенти одного відділу й однієї групи, і просто як друзі.

Якось увечері, коли Таня і Коля, як звичайно, про щось з запалом сперечалися, до кімнати профкому зайшов Степан. Друзі не помітили його, і він мовчки милувався ними кілька хвилин. І Коля, і Таня були вродливі - навіть дивно, що він не помічав цього раніше. Краса Тані своєрідна: біляве з золотим відблиском волосся, темні брови, задерикуватий ніс, рум’яні щоки - все гармоніювало з її веселими й лукавими очима. А Коля - широкоплечий, стрункий - приваблював строгою мужністю. В нього було виразно окреслене підборіддя, високий лоб, трошки випнуті вилиці. І тільки щирі карі очі та вихор на голові надавали його обличчю виразу милої безпосередності.

Дивлячись на них, Степан відчув незвичайний прилив ніжності.

Друзі!.. Хороші, справжні друзі!.. Що, коли б на світі не було дружби? Все стало б мертве і беззмістовне...

Він навшпиньках підійшов до них і обхопив руками за плечі:

- Ну як не соромно у такий вечір сидіти в кімнаті і товкти воду в ступі?.. Ви так захопилися, що навіть не помітили вашого бідолашного самотнього друга, який цілу годину стояв за вашими спинами, очікуючи на паузу... та так і не дочекався.

Як не дивно, але ні Коля, ні Таня не знали, що відповісти. А Степан звів їхні голови так, що біляве волосся сплелося з мідно-каштановим, нахилився над ними і сумно сказав:

- Скоро розпрощаємось, друзі... Може, ненадовго, але все одно розпрощаємось...

Колька з комічною поважністю погладив Степана по голові:

- Моє бідне вусате дитинча!.. Навіть не поголилося сьогодні од суму!.. Куди ж воно збирається їхати?

- До Ленінграда, дядечку... До професора Климова. А тьотя Таня - на Далекий Схід.

- Куди?

У Кольки раптом зник жартівливий тон. Він запитав серйозно, навіть стурбовано. Так само серйозно, але з цікавістю, Таня перепитала:

- На Далекий Схід? Куди ж, власне?

- Ще не знаю. Я щойно од Івана Петровича. В нього був Петренко. Вони говорили, що у травні на Далекий Схід буде послано комплексну епідеміологічну експедицію.

Таня схопилась:

- Ну, ну!..

- Ну й ну! Кривцов порекомендував узяти наших студентів.

- І кого ж?

Друзі згоряли од нетерплячки, а Степан навмисне зволікав:

- За абеткою?

- Як завгодно, тільки говори швидше, будь ласка!

- Ну, нехай за абеткою: Мишка Абраменка, а значить, і Лену Борзик. Миколу Карпова, а значить, і Таню Сніжко.

- А от і не значить! Нічого не значить! Та ми все одно поїдемо. Правда, Колю?

Колька замість відповіді затанцював лезгінку, потім підскочив до Степана і несподівано цмокнув його в щоку. Степан засміявся:

- Помилився адресою! Адже не я з тобою їду, а Таня.

- Ні, брат, не одкрутишся! Навіщо тобі професор Климов? Ми поїдемо разом!

- Справді, Стьопо, в Ленінград ніколи не пізно поїхати. А там... - Таня, копіюючи Кольку, стала в позу: - Тайга, тайга, простори неозорі!

Колька підхопив:

- Болота непролазні й комарі!,, Е ні, братці, - це таки чудово! Якщо ти, Степане, не поїдеш...

- То що буде?

- Оголошу бойкот!

- Ні, друзі, не можу. Сьогодні я розмовляв з Іваном Петровичем, і він розповів мені таку річ, що ахнеш, як він каже. У ленінградського професора Климова є дуже цікаві факти, які стверджують мою думку про можливість створення протиракової живої вакцини. Повірте, друзі, мені буде дуже сумно без вас, але... Я ладен був відкласти подорож до Климова на рік, однак Іван Петрович наполягає, що треба їхати саме цього літа... А ви ж знаєте, я звик Івану Петровичу вірити більше, ніж собі.

На кілька хвилин запанувала та мовчанка, що завжди приходить разом з думками про тривалу розлуку, але потім знову перемогло збудження. Заговорили про наступну експедицію, і хоча до наміченого строку лишалося ще кілька місяців, Колька вимагав скласти список необхідного, продумати кожну дрібницю. Він навіть запропонував завтра ж увечері скликати “конференцію” кандидатів у члени експедиції.

Степан подивився на нього з докором:

От гаряча голова! Та завтра ж - четверта середа!..


ТОРЖЕСТВО ЖИТТЯ | Торжество життя | * * *