home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


ДЕ Ж ІСТИНА?

- Чули?.. - іронічно запитав Петренко, заходячи до кабінету Кривцова. - Великопольський - найгеніальніший вірусолог світу!

- Чув, - сухо відповів Кривцов. - Читав... - він простяг цілий стос закордонних газет і журналів. - І не поділяю вашої зловтіхи...

- Зловтіхи? - здивовано перепитав Петренко. - Не розумію. Я обурений і вважаю, що Великопольського давним-давно слід було б вигнати з інституту.

- А я - не такої думки... І... теж багато чого не розумію.

- Що сталося, Іване Петровичу?.. - занепокоївся Петренко. - Невже ви змінили свою точку зору на гіпотезу Великопольського?

- Ні... Не змінив. Висновки Великопольського хибні. Але я побоююсь, щоб разом з водою не виплеснули й дитину. Перед виїздом за кордон я повторив кілька описаних в його дисертації дослідів і здобув абсолютно тотожні результати... Більш того: професор Смайлс з Кембріджа якимсь чином дістав фотокопію автореферату Великопольського і запевняє, що кращої експериментальної бази для своєї власної гіпотези йому не знайти.

- Так у цьому ж і весь жах, Іване Петровичу! Адже Смайлс, наскільки мені відомо, завзятий генетик-формаліст! Що ж виходить: радянський вчений постачає ідейну зброю для наших ворогів?

- А хіба наша ідейна зброя - матеріалізм - така немічна, що не витримає сутичок?

- Не розумію, Іване Петровичу... Ми, як комуністи...

- Так, Семене Гнатовичу, саме тому, що ми з вами комуністи, нам і треба бути мудрими й далекоглядними.

Петренко знизав плечима. Він не розумів, що сталося з Кривцовим. За всі п’ять років знайомства Іван Петрович ніколи не був такий схвильований і гострий. Безперечно, так на нього вплинуло закордонне відрядження. Але що ж там сталося, що?

- Семене Гнатовичу... - Кривцов погладив їжачок чуприни, зітхнув. - За два місяці перебування на чужині я зустрічався і з найзапеклішими ворогами, і з найщирішими друзями Радянського Союзу. І, скажу вам одверто, на деякі з питань мені було відповідати дуже важко... От, скажімо, що таке кібернетика?.. - Кривцов узяв “Філософський словник”, розгорнув його. - “Кібернетика - лженаука...” ...Це - наша офіційна точка зору... Але ж - даруйте! - я сам на власні очі бачив такі кібернетичні машини, що мені аж моторошно стало: вони розв’язують задачі з вищої математики і складають фінансовий баланс, розраховують траєкторії зенітних снарядів і дають прогнози погоди. Переконаний: ми незабаром виправимо цю помилку... Але взагалі, Семене Гнатовичу, чи не надто категоричні ми в своїх твердженнях? Чи не передаємо куті меду, щось відкидаючи або вихваляючи?

Скидалося, що Кривцов не так запитує Петренка, як мучиться сам, шукаючи істину.

- От скажіть, Семене Гнатовичу, кому потрібна ота обструкція, яку влаштували студенти на лекції Великопольського? Адже це просто хуліганство, і я здивований поведінкою Рогова. Звісно, я не сказав йому, але...

- Зате я сказав. Правда, не в такій гострій формі.

- На Заході цей випадок роздмухали в цілу історію. І взагалі, розмалювали Великопольського як мученика науки. Мовляв, як тільки він опублікував свою гіпотезу, його одразу ж зняли з посади завідувача вірусним відділом...

- Та його ж знято ще два роки тому, і шкода, що цього не зробили раніше.

- Це знаємо ми з вами. І знаємо, що його зняли не за помилковість висновків у власній дисертації, а за розвал роботи відділу. Але там, на Заході, цього не знають. А тепер уявіть, який галас зчинився б, коли б Великопольського вигнали геть...

- Ну, Іване Петровичу, тепер я вже по-справжньому здивований! Та хай собі репетують...

- Хай репетують? - Кривцов похитав головою. - Раніше я й сам був такої думки. А зараз бачу: ні, так не можна. Не знаю, кого на Заході більше: наших ворогів чи наших друзів. Мабуть-таки, друзів. І кожна наша помилка - удар по друзях.

- То ви гадаєте, що я помилився, виступивши проти теорії Великопольського?

- Ні. Я тільки проти організаційних висновків, які підготовано. Забирати лабораторію в нього не можна. Хай працює, хай доводить. Рано чи пізно він буде змушений переглянути свою позицію, а ми не втратимо тих раціональних зерняток, які є в його дисертації, - запропонував Кривцов.

- Ну, Іване Петровичу, невже ви гадаєте, що?.. Ні, слухайте, так не можна. Зрештою, хай доводить, хай переглядає, - до речі, ніхто не забороняв йому робити дослідження, - але треба хоча б захистити молодь від його впливу. Наприклад, Карпова...

- Ні, Семене Гнатовичу. Ні в якому разі. Мені Степан розповів усе. В першу мить я теж занепокоївся. Вирішив натиснути на Карпова. Зрештою, це дуже просто: послати його на практику примусово, в складі вашої експедиції. Але це буде не наша з вами перемога, а наша поразка як вихователів... Зрозумійте: молодь повинна боротися, шукати, дерзати...

- І помилятися?

- Гай-гай, Семене Гнатовичу, а ми з вами не помилялися? А якщо ми будемо вести їх за руки, здмухуватимемо з них кожну порошинку, чи стануть вони справжніми борцями?.. Хай Карпов працює з Великопольським. Запевняю: шкоди не буде. Молоді треба вірити, бо... бо інакше вона перестане вірити нам.

- Гаразд, Іване Петровичу, я поміркую... Надто несподівано повернулась наша сьогоднішня розмова. Над нею варто подумати.

- Так, давно треба б подумати... - глухо сказав Кривцов. - Ну, бувайте. Мені треба на лекцію...

Того дня Петренкові не працювалось. Почуте від Кривцова не виходило з голови, муляло, як гвіздок у чоботі...

Може, таки й справді до Великопольського поставились надто суворо? Може, керувалися не більшовицькою об’єктивністю, а суб’єктивним почуттям антипатії, яке чомусь майже у всіх викликає цей незрозумілий чоловік? Але інтуїція - непевний порадник...

Може, слід було підтримувати його активніше, критикувати не так гостро, - адже не всіх критика лікує, декого вона просто вбиває... Його дисертація справді цікава, експериментальна частина виконана блискуче, та невже він так і не зрозуміє хибності своїх ідейних позицій? Аж дивно: в одній людині поєднується і мудрий, допитливий експериментатор, і тупий, консервативний теоретик!

...Ну звідки було професорові Петренку знати, що дисертація Великопольського - украдена, та ще й украдена невміло: замість того, щоб переписати її цілком, а потім хоч сяк-так докінчити самотужки, Великопольський “з етичних міркувань” вирішив “переосмислити” концепцію Нечипоренка, а тепер, після опублікування автореферату та викликаної ним дискусії, шлях до відступу вже було відрізано.

Щирої розмови з Великопольським не вийшло. Великопольський відповідав односкладово, “так” або “ні” - і демонстративно поглядав на годинник.

Петренко пішов од нього ні з чим.


ХТО Ж ПРАВИЙ? | Торжество життя | НА РУБЕЖІ ВЕЛИКИХ ЗМІН