home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


ДРУЖБА - ГЕТЬ!

Вони зіткнулися на порозі деканату:

- Коля!

- Здоров, Степане!.. А ти, брат, той... - Коля стиснув пальцями щоки, бажаючи показати, як схуд Степан. - Чом не писав?

- Та тому ж... - Степан засміявся. - А ти добре виглядаєш.

- Так? А втім, я завжди такий. Це ти - злюка. Лаятися більш не будемо? Я тобі такий сюрприз приготував, що ну... Ми з Великопольським...

Степан насмішкувато протягнув:

- О-о!.. Уже ви з Великопольським?

- Ну, хай просто я під його керівництвом. Це я - від скромності. Одним словом, встановлено, що біоцитин значно збільшує інкубаційний період, тобто гальмує первинний раковий процес. Ми з Антоном Володимировичем...

Степан слухав його, відчуваючи, як у нього наростає роздратування. “Ми з Великопольським” - так, це і був шлях у ніщо. Хотілося крикнути:

- Колько! Друже! Та зрозумій же, що це - фальшивий шлях. Так мине молодість, зникнуть сили, і нічого не буде досягнуто.

Але словами тут не допоможеш. Гніваючись на себе, що ще не може довести своєї правоти, він простяг руку:

- Ну, бувай. Мені треба йти. Відійшовши кілька кроків, додав, не дивлячись на Колю:

- Я сьогодні увечері приїду забрати речі - мені дали місце в гуртожитку.

Колька відповів підкреслено сухо:

- Гаразд.

День минув у безглуздій і непотрібній біганині. Довелося довго розшукувати коменданта гуртожитку, писати заяви і розписки - все це було дуже нудним, а головне, забрало багато часу. До професора Кривцова Степан вибрався тільки надвечір, але не застав його дома і поїхав на свою колишню квартиру.

За годину він уже сидів у затишній, до дрібниць знайомій кімнаті. Було тоскно й тяжко. Прийшла Колина мати - заохкала, заметушилась. Засмутилася, дізнавшись, що Степан переходить до гуртожитку.

Коля похмуро мовчав. Він передав Степанові пачку листів і одвернувся. Верхнім лежав лист од Тані.

Степан запитав:

- Ну, що пише Таня?

Коля промовчав: Таня йому не писала. Він допоміг Степанові зібрати речі і тільки тоді, коли вони вийшли з дому, хрипко спитав:

- Значить, дружба - геть?

Цього разу промовчав Степан.

- Невже не можна мати різні погляди на речі і лишатися друзями?

- Не можна! Ти, Колю, помиляєшся, і я доведу тобі це!

- А коли я доведу протилежне?

- Доведи!

Вони стояли посеред тротуару, майже з ненавистю дивлячись один на одного. Хто б міг подумати рік тому, що друзі стануть ворогами! Скільки разом пережито, скільки передумано.

І Степан простяг руку:

- Колю... я знаю, ми знову станемо друзями... Але скажи, ти зможеш зараз викроїти час, щоб допомагати мені в дослідженнях властивостей одного цікавого вірусу? Я ж тобі так і не розповів, що мені вдалося здобути пару кубиків сиворотки із збудником дуже рідкісної й дивної хвороби.

Бачачи, що Коля збирається заперечити, Степан додав:

- Не думай, що я прошу тебе для того, щоб перетягти до своєї віри. Мені буде дуже важко одному, а товариші повернуться не раніше як за місяць... Допоможеш?

Коля ствердно хитнув головою.

Решту шляху йшли мовчки, але, прощаючись, міцно потиснули один одному руки.

А коли Степан поїхав, Коля довго дивився вслід тролейбусу, потім повернувся і повільно пішов додому.


* * * | Торжество життя | * * *