home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


ПЕРЕМОГИ ДАЮТЬСЯ НЕЛЕГКО

Цього року зима на Далекому Сході не поспішала. Іноді з Охотського моря приповзали тумани, та зразу ж танули під яскравим сонячним промінням. В Златогорську та його околицях стояла тепла й м’яка погода. Та все ж ішлося до холодів.

Комах стало менше, вже можна було обійтися без протимоскітних сіток, - але захворювань не меншало. Починався найнебезпечніший період, коли, як свідчили дані минулого року, хвороба просувалася до населених пунктів найближче.

Професор Петренко старанно вивчив епідеміологічну карту і з’єднав безперервною лінією точки захворювань. Вийшла чудна картина: лінія точно повторила обриси боліт. Так, це справді була “болотниця”. Зустрічалися тільки поодинокі випадки захворювань у точках, що лежали від болота далі за два кілометри, та й то можна було гадати, що зараження людини сталося не в цьому місці.

Але яка все ж природа “болотниці”? Портативний електронний мікроскоп не допоміг виявити заразну основу, надіслані до Мікробіологічного інституту препарати досліджено всебічно і старанно, але результат був так само негативний. І все ж ця хвороба, безумовно, мала інфекційне походження: процент лейкоцитів у крові хворого незмінно був високий.

“В строю лишилося дев’ять чоловік”, - писала Таня Сніжко в ці дні. Коли зважити, що і раніше робочий день кожного становив вісімнадцять годин, то тепер ті, що лишилися в строю, працювали кожен не за двох, а за чотирьох. І не це було страшно: лякало те, що наближається зима, а ще нічого не зроблено.

Цей період був для Експедиції Особливого Призначення періодом неймовірного напруження. Щоранку в глибини тайги від’їжджали всюдиходи з епідеміологами та паразитологами. Усім чомусь здавалося, що саме там - за багато кілометрів від людського житла - повинні бути природні вогнища інфекції. Але ні вогнищ інфекції, ні вірусоносіїв знайти не пощастило.

Ділянки ураження досліджували якнайстаранніше: перевіряли хімічний та бактеріологічний склад води і грунту, вивчали і зіставляли покази хворих - жодних закономірностей виявити не можна було.

В клініках Златогорська над хворими провадилося безперервне спостереження, щоб встановити хоча б спосіб передачі вірусу, але все було безрезультатно.

А тут іще захворів професор Петренко. Двадцять п’ятого вересня вночі, разом з двома іншими співробітниками він досліджував район ділянки, де раптово спалахнула велика епідемія, а вже двадцять шостого ранком у нього з’явилися перші симптоми “болотниці” - послаблення серцевої діяльності, запаморочення, загальна слабість організму.

І все ж, незважаючи ні на що, експедиція продовжувала свою роботу, і професор Петренко керував нею. Він наказав бригадам кинути роботу на ділянках і зосередитися всім на основній базі. Тепер, після того, як були випробувані всі відомі методи досліджень вірусних захворювань типу енцефалітів, Петренко поставив завдання переглянути докорінно саму методику досліджень.

Тайговий енцефаліт передається певним видом кліщів, а кліщі всмоктують вірус разом з кров’ю нешкідливих звірят - бурундуків. Малярія передається комарами одного певного виду - анофелес. Але ні комарі, ні кліщі не є джерелом розповсюдження “болотниці”. То хто ж винен? Може, гризуни? Адже саме гризуни поширюють безліч найстрашніших хвороб.

“Гризуни... Так, гризуни... Про це треба було подумати раніше... Але чому гризуни?.. Адже коли так, не було б на епідеміологічній карті різко окресленого контура боліт. Можливо, птахи?.. Тим більш... Птахи рознесли б інфекцію на багато кілометрів... То які ж істоти переносять вірус, причому не далі, як на два кілометри од боліт?..”

Думати було трудно. Думки доводилося перевертати, як гранітні брили; мислення вимагало фізичного напруження. Хотілося закрити очі, впасти в небуття і не чути, як у скронях безперервно шумує кров.

Великим зусиллям волі професор Петренко розкрив повіки, підвів голову і покликав:

- Таню!

Вона чергувала біля його ліжка і зразу ж кинулася до нього:

- Я вас слухаю, Семене Гнатовичу.

- Ось що, Таню... Зв’яжись із Златогорськом і запитай, які види гризунів живуть у навколишніх болотах... Ну, і птахи теж... Попроси від імені ЕОПу надіслати нам по двадцять живих екземплярів кожного виду... А коли передаси, будь ласка, напиши листа до моєї дружини. Її звуть Марійкою. Напишеш, що все, мовляв, гаразд... А сам не пишу тому, що нарив на пальці... І не забудь поздоровити її з п’ятдесятиріччям. - Він закліпав очима. - ...Ну, взагалі, напиши, що я її люблю і цілую... От і все.

Він знову відкинувся на подушку і, здавалось, заснув.

Таня навшпиньки вийшла з кімнати і побігла до радіорубки. Думка Семена Гнатовича, що, можливо, “болотницю” передають гризуни, вразила її. Шкода, що вони не додумалися перевірити це раніше. Та справа в тому, що у тайзі, яка вирує кровососними комарами, перш за все у кожного виникає думка про комарів та кліщів... Але чому зараження “болотницею” відбувається тільки ночами?

І раптом Таня згадала незначний епізод: тієї ночі коли зникла Лена і її марно розшукували, біля одного із болотяних вікон, повних маслянистої чорної води, з-під ніг вислизнуло невелике звірятко. Таня злякано скрикнула, та співробітник, що йшов поруч неї, сказав, що це - звичайний болотяний пацюк... Болотяний пацюк!.. Гризун!!!

Іменем ЕОПу Таня передала до Златогорська радіограму, в якій пропонувалося негайно доставити на основну базу сто болотяних пацюків - притому обов’язково із ділянок ураження. Пацюків ловили за допомогою пасток, заборонялося торкатися до пасток і до пацюків голими руками; всім, хто братиме участь у ловах, негайно прийняти ванну, одяг продезинфікувати.

Другого дня о дванадцятій ранку вертоліт доставив на базу першу партію пацюків в окремих клітках, де були вказані номери ділянок. Іменем Петренка Таня віддала наказ провадити дослідження крові і мозку пацюків.

А професор Петренко не чув гуркоту мотора вертольота, не знав про наказ Тані. Він лежав у напівзабутті, не маючи сили розкрити очі, прислухатися, думати. В його мозку іноді тьмяно поблискувала думка: “Гризуни!” Але що за гризуни? До чого ті гризуни? -додумати не вдалося. Хвороба набрала у нього надзвичайно гострої форми.

А тим часом люди в лабораторії метушилися біля приладів, препарували огидних перетинчастолапих пацюків, досліджували їх кров, вливали її піддослідним білим пацюкам, мишам, кролям.

Наступного ранку чекали з нетерплячкою: цей ранок мав вирішити все.


* * * | Торжество життя | * * *