home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


А МОЖЕ, ВІРУС “БОЛОТНИЦІ”?

Добитися стійкості вірусу Іванова не вдавалось. Невеликі тьмяні плямки на поверхні “переживаючої тканини” - ось і все, в чому виявлялося захворювання. Протягом двадцяти восьми хвилин після тридобового інкубаційного періоду збудник “хвороби Іванова” було видно на екрані електронного мікроскопа, потім вірус руйнувався, і всі подальші спроби виявити його були марні. Плями на живій тканині не зникали. Кількість їх не збільшувалась, але забарвлення і форма змінювались - повільно, ледве помітно. Складалося враження, що процес триває, але відсутні якісь прискорювачі, каталізатори.

І все ж це була перемога. Це був величезний успіх. Коли Кривцов дізнався про відкриття нового вірусу, він одразу ж примчав літаком, навіть не дочекавшись закінчення конференції онкологів.

- Вітаю тебе, Стьопо!.. Вітаю тебе, Колю!.. - закричав він ще з порога. - Ви зробили надзвичайно важливе відкриття! А якщо ствердяться припущення професора Климова - почнеться нова ера в медицині!

- Іване Петровичу, - засміявся Степан, - відкриття зробили не ми, а ви: Ми з Колею тільки прислухалися до вашої поради.

- Якої поради? - щиро здивувався Кривцов.

- Провадити дослідження на “переживаючих тканинах?” Хіба не так?

- Ах, це!.. - розчаровано похитав головою Кривцов. - А я вже й справді зрадів нагоді стати співавтором... Та, крім того способу досліджень, я рекомендував тобі ще десять!.. Але - молодці! Молодці, хлопці!.. Пишаюся вами!

З теплою усмішкою він дивився на обох друзів. Чудові хлоп’ята. Молоді, гарячі, надто запальні, але кришталево чисті й чесні...

- Ну, а як воно?.. - Кривцов лукаво моргнув. - І досі... ворогуєте?

Степан усміхнувся куточками губів:

- Ворогуємо, Іване Петровичу... Карпов недавно назвав мене черствим матеріалістичним сухарем.

- А ти його - “трухлявим вейсманістським пеньком”?.. Що ж - розумно... А взагалі, хлопчики мої, існує ще один метод доведення своєї правоти: навкулачки. Хто подужав - той і правий. А переможений зобов’язується прилюдно визнати, що досі помилявся, але відтепер цілком і повністю поділяє ідейні переконання переможця...

І Степан, і Коля усміхались, поглядаючи то один на одного, то на Кривцова. А він підійшов до них, обняв обох за плечі:

- Дуже прошу, не повторюйте наших помилок!.. Відстоюйте свої позиції непохитно... але тільки доти, доки супротивник не доведе свою правоту беззаперечними фактами, сперечайтесь до хрипоти, але не переносьте свої суперечки на особисті стосунки... Не думайте, що я пропагую вам угодовство. Вчений може помилятись. Але він мусить бути абсолютно правдивий і чесний - і перед собою, і перед наукою...

Кривцов підійшов до столу, ще раз поглянув на фотознімки нового вірусу, сказав задумливо:

- Мине кілька років... Буде назавжди переможено злоякісні пухлини, і якийсь аспірантик у своїй жалюгідній дисертації зневажливо поляскає нас з вами по плечах: мовляв, дещо зробили, але були надто тупі, надто недалекоглядні, заплуталися між трьома соснами... І найголовніше - з ним будуть згодні. А хіба ми не так ставимось до праць наших попередників?.. За кожною літерою літопису будь-якої науки стоять і радість перемог, і гіркота поразок, людські трагедії І людські мрії, а насамперед - титанічна витрата сил... Отож, озираючись назад, не нарікайте, що шлях був кривулястий: навіть блискавка не б’є по прямій...

Уважно слухали його Степан і Коля. Власне, Кривцов повторював загальновідомі істини, але іншими були акценти, по-іншому лунали інтонації. І вже Степан мимохіть запитував себе: а й справді, чи була якась підстава перебиратися од Колі в гуртожиток? Чи можна виправдати те, що од Колі сахнулися, наче від чумного? Протягом чотирьох місяців йому ніхто ані слова... А йому ж було, мабуть, важче, ніж будь-кому...

- Все ясно, Іване Петровичу... - зітхнув Степан. - Ясно... і неймовірно заплутано... Тож хоч порадьте, що нам робити далі з оцим клятим вірусом?.. Ми з Колею вичерпали всі відомі методи досліджень і, як бачите, сидимо на мілині.

- Ну, що ж - вичерпуйте тепер невідомі... - серйозно сказав Кривцов.

- Їх ще треба створювати, Іване Петровичу.

- От-от! Я саме це й мав на увазі... - Кривцов не витримав серйозного тону, обняв Степана за плечі. - Стьопо, годі бути дитиною!.. Не забувай, що я тільки хірург, патологоанатом. Я допомагав тобі, скільки міг. А зараз... - він розвів руками. - Спинайтесь на власні ніжки, хлопчики мої.

Кривцов ще раз розіклав перед собою серію фотознімків з вірусними частинками, пильно проглянув один по одному. Що криється за оцими загадковими кадрами? Які процеси відбуваються там, на молекулярному рівні, де вже втрачається грань між живим і неживим?

Хлопці ще не розуміють, що вони стоять на порозі надзвичайного, величного відкриття. Питання про походження життя і перемога над раком лежать поруч, може, навіть переплелися в один комплекс. Оцей чудернацький вірус своєю незбагненною поведінкою розповідає дуже багато чого. Треба тільки розшифрувати його мову. А чи вистачить на це хлопцям знання, досвіду, наполегливості?

- Так, так... - Кривцов склав фотографії, підвівся. - Ну, гаразд... То коли ви переберетесь до Мікробіологічного?.. Івлєв ще раз ствердив, що надасть вам усі можливості для роботи.

- Як тільки повернуться наші з експедиції, - відповів Степан. - Сподіваюсь, що Мишко та Лена погодяться нам допомагати.

- Ну, хай буде так. Бажаю успіху, - мовив Кривцов.


* * * | Торжество життя | * * *