home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


БОРОТЬБА ТРИВАЄ

- Сідайте, товаришу Рогов. Сідайте й слухайте неприємні речі. Перш за все я дуже незадоволений з вашої поведінки...

Вісім років тому в цьому ж кабінеті відбулась перша зустріч Семена Гнатовича Петренка - тодішнього секретаря партбюро Мікробіологічного інституту - і сивоголового юнака Степана Рогова. Вісім років тому Петренко вперше побачив у цьому юнакові майбутнього вченого і, хоч, може, суворіше, аніж слід, допоміг йому зробити перший крок по правильному шляху.

Вони не стали друзями - надто великою була різниця в літах і характерах, - та кожна наступна їхня зустріч була знаменною.

Чому Степан прийшов саме до Петренка?.. На кожну хворобу є свої ліки, на кожне лихо - свій порадник. І, може, коли б на місці Рогова був хтось інший, найцілющішим, найпотрібнішим видалося б щире співчуття, чуйна дружня підтримка. А Степанові потрібно було, щоб його вилаяли, присоромили: якого біса розкис? Де твоя гордість, мужність, цілеспрямованість?.. А так міг сказати тільки сухуватий і холоднуватий Петренко.

І от, як вісім літ тому, біля столу сидять двоє: літній професор і молодий вірусолог, майбутній аспірант Мікробіологічного інституту. Не той уже Степан Рогов, не той і Петренко.

Навіть не підозрює Степан, що Петренкові в цю мить хочеться підійти до нього, обняти за плечі, погладити його сиве буйне волосся і втішити немудрими словами, якими заспокоюють тяжко і несправедливо ображених дітей. Смерть лишається смертю, повністю перемогти її не вдасться ніколи. Тільки два рази бачив Семен Гнатович наречену Степана - місяць тому і ось сьогодні. Невимовно тяжко, що її вже немає. Гірко признаватися, що медицина ще безсила. А чуже лихо зливається з своїм: десь там на березі Вісли назавжди лишився двадцятирічний Аркадій Петренко, сержант-артилерист, рідна дитина, плоть від плоті і кров від крові... Підійти б зараз до Степана, сказати йому: хлопчику мій любий, як я тебе розумію! Як я тобі співчуваю! Десять років тому, коли надійшла похоронна, і мені сонце видалось чорним.

Але не таких слів чекає Степан. Мабуть, він і не підозрює, що комуніст Петренко зовсім не такий черствий і ортодоксальний, як видається; для нього Петренко зараз як командир на фронті перед атакою: втілення холодної раціональної сили, яка спрямовує, не допускаючи вагань... Ну, що ж - хай буде так!

- Товаришу Рогов, я незадоволений з вашої поведінки. Вже місяць ваша наукова група працює без вас; днями одержано згоду Міністра на організацію інтерферентного відділу, треба розпланувати роботу, одержати апаратуру, а вас - вдень з вогнем не знайдеш... Ви уникаєте своїх найкращих друзів, ви забилися в темний закуток і не бачите навіть проблиску світла в майбутньому... Тяжко? Знаю!.. Та наодинці з самим собою навіть щастя видається тьмяним, а що вже казати про горе!.. Як було на війні? Радість - спільна, і лихо - спільне. А од того й радість була повнішою, і горе переборювалось легше.

- Семене Гнатовичу, я все зрозумів. Тому й прийшов до вас... Життя треба починати з самого початку.

- З самого початку? Ні, його треба продовжувати! Боротьба не припинилась, вона вступає у вирішальну стадію. За минулий тиждень сталося чимало подій, про які ви, мабуть, не знаєте. А найголовніше - встановлено, що вірус “болотниці” виявляє слабкі інтерферентні властивості такого ж типу, як і у вірусі Іванова. Вам треба негайно ж розпочати роботу над посиленням цієї якості. Ніхто в світі ще не робив такої спроби, - вірніше, нікому не вдалося розв’язати це питання успішно, - отож не чекайте на чиюсь допомогу. Може, тільки на початкових стадіях дослідження вам допоможе професор Івлєв своєю теорією про мінливість вірусів. А далі - безмежний океан невідомого.

- Розумію, Семене Гнатовичу.

- Вам належить створити не наївний “універсальний антивірус”, а цілу серію інтерферентних вірус-вакцин проти багатьох хвороб. І якщо ви зумієте це зробити, я вклонюся вам до ніг, як людина і вчений... Смерть є смерть. Якщо вдається вирвати з її пазурів бодай одну людину - і це вже перемога. А те, що замислили ви, - перекриває найграндіозніші припущення. Отож ви не маєте права на зневіру й безсилля.

Мовчали довго, замислені. Потім Петренко сказав:

- Будьте пильними і обачними, Стьопо! Ми з вами втратили вірус Іванова. Це рівнозначно злочину, і я, як комуніст, готовий понести за це найтяжчу кару. Але мала з цього втіха. Такий випадок не повинен повторитись ніколи. Ми іронізуємо, дивлячись бездарні, поверхові фільми “про шпіонів”. І забуваємо, що серед нас таки походжають справжні шпигуни - розумні, досвідчені, жорстокі... Отож - пильнуйте!

- Так, Семене Гнатовичу.

- А тепер, Стьопо, йдіть до ваших друзів. Вас розшукують по всьому місту... Багато про що нам з вами треба поговорити, але це - пізніше.

Петренко підвівся, підійшов до Степана, поклав свою велику важку руку на його плече:

- Горе є горе, Стьопо! Я бачив Катю тільки двічі, але й я... - він не докінчив, одвернувся і пішов до вікна.

- Спасибі вам; Семене Гнатовичу... - тихо сказав Степан. - Спасибі за все. - І пішов.

А Петренко дивився на яскраві вогні великого міста і повторював у думці:

- Горе є горе... Смерть є смерть... Неправильно! Не повинно бути горя! Не повинно бути дурної, безглуздої смерті! Людина має жити всі сто п’ятдесят належних їй років!


* * * | Торжество життя | * * *