home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


РОЗВІНЧАНИЙ ПРОРОК

Є під Москвою невелике селище. Відгалужена від автостради, до нього біжить асфальтована дорога, облямована могутніми деревами. Пірнаючи в тунелі, перекочуючись через віадуки, перерізаючи луки й переліски, ця дорога справляє незабутнє враження своєю мальовничістю. Густі крони дерев, сплетені над дорогою, кладуть на неї м’які тіні, такі приємні в гарячий липневий день. Безтурботно виспівують пташки, грибним духом повіває з чагарника. Навіть не віриться, що зовсім недалеко звідси шумлива й неспокійна Москва. Рух по цій дорозі невеликий: коли-не-коли пропливе автобус або прослизне автомобіль. І знову тихо навколо.

Степан одпустив таксі за півкілометра до селища: шалений літ машини заважав зосередитись, взяти себе в руки. Молодий учений хвилювався перед зустріччю з Зар’яном, хоч, здавалося б, мав бути тільки холодно-скептичним. Чотири роки тому книжка Зар’яна “Мікроорганізми” була сприйнята як одкровення нового апостола. Нікому не відомий доти кандидат медичних наук яскравою ракетою знявся у найвищі сфери наукового світу... і, мов ракета, зразу й погас: майже всі його твердження виявились блефом.

Чи варто було приїздити до нього?.. Мабуть, таки варто. Окрім мізерного шансу на допомогу з його боку, можна з’ясувати самому собі, як могло статися, що одна-єдина людина затуманила мозок сотням найрозумніших і найдосвідченіших учених країни; як могло статися, що парадні декларації та загадкові посилання на секретність досліджень подолали найважливішу з вимог справжньої науки - експериментальну перевірку висунутих тверджень. Дехто з учених вважав Зар’яна просто за авантюриста, інші - за самовпевненого дурня, а професор Кривцов сказав, що справа стоїть складніше: вірусологія сягнула такого розвитку, коли нагромаджені факти вже випирають з застарілих теорій, змушуючи шукати нових пояснень, а Зар’ян некритично сприйняв бажане за дійсне.

Вже перші хвилини перебування в інституті, де працював Зар’ян, розкрили Степанові багато чого. “Спеціальна лабораторія” Зар’яна скидалася на зовні непогано укріплений форт довготривалої лінії оборони: височенні бетонні стіни сягали до рівня даху масивного одноповерхового будинку, біля суцільних залізних воріт кулеметною амбразурою виднілось віконце з вицвілим написом на стандартній дощечці: “Бюро перепусток”, у дверцятах поруч амбразури поблискувало кругленьке вічко, як у тюремній камері.

“Шпигуноманія... - подумав Степан. - Обережність, що перейшла в Патологію”.

Він зміряв очима висоту стін, оточених колючим дротом, ще раз обмацав поглядом залізні ворота. Здавалося б, Степанові, який справді потерпів від ворожих диверсантів, такий бастіон мав припасти до смаку. Але йому думалось про інше: ці стіни захищали Зар’яна не від ворожих лазутчиків, а від справедливої критики друзів.

- Справжня фортеця, чи не так?.. - біля Степана зупинився якийсь перехожий, усміхнувся лукаво й дружньо. - “Цитадель науки”!.. За такими стінами можна відсиджуватись до-о-вго!

- Так, - серйозно сказав Степан. - А чи потрібно?

- А чому ж? - іронічно перепитав незнайомий. - Крізь такі стіни не видно, що ти переливаєш з пустого в порожнє... Ви, мабуть, у так звану “спеціальну лабораторію”?.. То заходьте, бо ніяких перепусток не треба і двері не замкнено. Мильна бульбашка луснула.

- Дякую вам, - сказав Степан. - А я й справді чекав би до дев’ятої години.

Ось і цей чоловік сказав те ж саме: спекулюючи на важливості, секретності досліджень, перший-ліпший спритний аферист міг довгі роки обдурювати науковців, завдаючи країні неймовірної шкоди, - уже хоча б тим, що замилював очі працівникам найвищих інстанцій і загороджував шлях справжнім ученим. “Цитадель Зар’яна” впала. Але чи один він такий? Чи не ховаються десь за ще потужнішими стінами схожі на нього і набагато шкідливіші?

Кілька років тому Степан мріяв про зустріч з Зар’яном як про неймовірне щастя. Навіть після того, як зоря наукового вискочки згасла, Степан признавався собі, що завдячує Зар’янові хоча б тим, що його сміливі гіпотези підштовхнули думку, допомогли подолати побожне схиляння перед застарілими уявленнями. Тепер же тільки ледь-ледь жевріла надія, що в дослідженнях Зар’яна є якесь раціональне зернятко, що Зар’ян-експериментатор досягнув значно більшого, аніж про це сказано.

Гай-гай, його надії не справдились!

Похмурий чоловік з буйною гривою чорного волосся і владним поглядом, що сидів перед Степаном у позі повновладного імператора під час дипломатичного прийому, тільки прорікав беззаперечні істини. Цитати з Енгельса, посилання на Павлова й Мічуріна, громи й блискавки на адресу формальних генетиків - і більше нічого. Найстрашнішим було те, що кожна цитата була цілком правильна, що висновки Зар’яна були цілком матеріалістичні, але вони правили за ширму, за якою не було нічого, крім пустоти.

“Та він же страшніший за Великопольського! - з жахом подумав Степан. - Великопольський тільки хибно витлумачив беззаперечні факти, і, кінець кінцем, ці факти можна переосмислити, перевіривши багатократними повторними експериментами. А цей, посилаючись на авторитети, бере певну догму і пхає в неї факти, як у гумову торбу. Не влазять? Так поодрубуємо їм кінцівки та й запхнемо силоміць, бо в “Діалектиці природи” на сторінці такій-то сказано так-то і так-то... І ви не можете навіть заперечувати, бо цитата правильна, а довести, що стосується вона зовсім іншого питання, - неможливо, якщо людина не хоче цього розуміти.

Так, страшне було усвідомлення того, що Зар’ян зовсім не аферист, а просто твердолобий догматик з незвичайним темпераментом, неймовірною наполегливістю і впертістю. Такий справді заморочить голову кому завгодно, бо несхибно вірить у своє покликання пророка. Він не склав зброї, ні! Він переконаний, що критика на його адресу інспірована реакційними силами, явними й прихованими ідеалістами й реакціонерами, - коротко кажучи, ворогами Радянської влади. Деякі з його експериментів, мовляв, справді були не досить переконливі для нестійких матеріалістів, але ж їх можна повторити по-іншому, знайти інші, яскравіші докази. Хай юний товариш затямить, що справжній матеріаліст-діалектик ніколи не помиляється, бо теорія служить йому за яскравий маяк!

“Який жах! - думав Степан, мовчки слухаючи цей монолог. - Саме такі проголосили кібернетику лженаукою; саме такі здатні назвати ворогом народу першу-ліпшу людину, яка висловила незадоволення з будь-якої справді кричущої дурниці. Їм, самовпевненим і дурним, цитати служать надійним захистом і зброєю... Так ось що мав на думці Кривцов, коли так загадково говорив рік тому про авторитети й догми!.. Дуже шкода, що він не висловив своїх думок чіткіше і раніше”.

- Товаришу Зар’ян, пробачте, ваші твердження абсолютно правильні й беззаперечні. Але я приїхав до вас з цілком конкретною, дуже вузькою метою...

Степан витяг з портфеля кілька ампул і колбочок з рештками знищеного експериментального матеріалу. Поклав їх на стіл перед Зар’яном.

- Внаслідок нашого нехлюйства якісь злочинці знищили препарат з дуже рідкісним і дуже важливим вірусом...

- Отже, диверсія?.. - очі в Зар’яна заблищали, він наче аж з задоволенням труснув головою: - От бачите!

- Так, може, й диверсія, - зітхнув Степан. - Препарат зруйновано цидофенолом. І от я вирішив звернутися до вас, щоб...

- Чудесно! - перебив його Зар’ян. - Ви не помилилися, мій друже! Мені приємно, що ви нехтували всіма брудними інсинуаціями моїх ворогів, і я докладу всіх зусиль, щоб виправдати ваше довір’я. Цидофенол - саме те, що потрібно. Так, так! Ви на власні очі пересвідчитесь, що навіть страшний цидофенол не перешкодить відновити ваш вірус. Але... - він погрозив пальцем, - вам доведеться ствердити в письмовій формі, що я таки відновив його!

- Ну, звичайно ж! - розгублено відповів Степан. - Це офіційно ствердить наш інститут!

Він був зовсім збентежений: хто такий оцей Зар’ян?.. Самовпевнений дурень?.. Напівбожевільний фанатик?.. Чи таки справді талановитий вчений, який лише через хаотичність свого мислення ще не зміг довести іншим свою правоту, в якій переконаний абсолютно?.. Якщо йому вдасться відновити вірус Іванова, це буде такий факт, проти якого не заперечиш.

Ворухнулась надія - і легше стало дихати. Вже не дратував менторський тон Зар’яна, його “імператорська” поза. Гостре незадоволення поступалося доброзичливому гумору: хто з нас не має вад?! Закортіло по-людському щиро й одверто розповісти Зар’янові про яскраві надії, що покладалися на вірус Іванова, про смерть Каті.

І Степан розповів.

Зар’ян слухав його уважно, співчутливо. Потім підвівся з-за столу, підійшов до Степана, поклав йому руку на плече:

- Не обвинувачуйте себе даремно, мій любий друже: ви нічим не завинили перед вашою нареченою. Навіть якщо ми відновимо вірус Іванова, мине кілька років, доки ви створите дійову інтерферентну вірус-вакцину... Що можна сказати про ваші досліди?.. Ви стоїте на правильному шляху: дослідили дію вірусу на “переживаючі тканини”. Але хіба це все?

Зар’ян досадливо махнув рукою і, наче перед ним з’явився впертий опонент, заговорив докірливо й сердито:

- В нас і досі є лікарі, які поклоняються порошкам та мікстурі, як поклонялися дикуни своїм саморобним божкам. Таким лікарям здається, що досить знайти препарат, який у пробірці вбиває мікробів і для організму нешкідливий, щоб мати право лікувати всіх за одним рецептом. Для таких лікарів байдуже, якого віку хворий, які переніс хвороби, в якому стані його нервова система...

Зар’ян швидко підійшов до етажерки, дістав книгу в синій обкладинці і, знайшовши потрібну сторінку, подав Степанові:

- Лев Миколайович Толстой... “Війна і мир”, третій том... Не лікар, не науковий працівник- письменник... А як правильно сказав: “...кожна жива людина має свої особливості і завжди має особливу і свою, нову складну, невідому медицині хворобу, не хворобу легенів, печінки, шкіри, серця, нервів і т. д., що записана в медицині, а хворобу, що складається з одного з незліченних поєднань страждань цих органів...” Адже це геніальна догадка. Толстой тільки не каже про те, що вплив нервової системи на перебіг хвороби має величезне, іноді вирішальне значення. До чого це я веду?.. Я хочу, щоб ви зрозуміли, всю важливість і серйозність досліджень вашого майбутнього препарату на людині... Не досить того, що ви створите ефективний препарат. Недостатньо того, що ви його десятки разів перевірите і на “переживаючих тканинах”, і на тваринах. Треба врахувати ще сотні специфічно людських обставин. А коли все буде враховано й зважено, лікар повинен вселити в хворого впевненість, що препарат допоможе, що хворий обов’язково видужає... І кожного разу хворому треба прищепити думку, що тільки радянська медицина, тільки матеріалістична медицина стоїть на правильному шляху і що тільки лікар-діалектик зможе допомогти йому перемогти хворобу. Ось мене, наприклад, обвинувачують в тому, що я...

- Пробачте, товаришу Зар’ян, а народна медицина? А лікарі на Заході?

- Ну, це ж цілком просто! - зневажливо махнув рукою Зар’ян. - Ті вчені - чи навіть знахарі - стихійно наближалися до матеріалізму. А нам треба...

Рогов остаточно розчарувався: не пророк він, оцей Зар’ян, а твердолобий папуга, який визубрив дуже правильні, дуже хороші цитати і ними прикриває свою творчу імпотенцію.

- Пробачте, товаришу Зар’ян, що я вас перебиваю, але нам дорога кожна хвилина.... Може, вам потрібна моя допомога при відновленні вірусу? Я згодний працювати по двадцять годин на добу.

- Ні!.. Ні-ні! -Зар’ян вмить знову набрав виразу пихатої зверхності. - Свою методику я не розкриваю нікому. Даруйте, але не маю права. Мої дослідження надто важливі для обороноздатності країни. Але ви не турбуйтесь: не більш як за тиждень стане ясно, чи можна відновити ваш вірус. Я переконаний, що так.

- Гаразд. Дякую. Не буду вам заважати.

Замислений, брів Степан стежкою вздовж мальовничої дороги, вже не помічаючи її принад. Як вісім років тому, прозвучала фраза: “за тиждень все буде ясно”. І думка мимохіть перескочила до Великопольського. Чому він вкоротив собі віку? Зайшов у безвихідь? Усвідомив свою мізерність і бридкість?.. Чи то було не самогубство, а просто нещасний випадок?

Тепер, коли Великопольського вже не було, Степанові навіть неприємно було згадувати про оту дурну свою вихватку на лекції. Кінець кінцем, хіба їхня обструкція не нагадує демагогічні заклинання Зар’яна? Коля має рацію: факти, тільки факти можуть служити за вагомий аргумент. За тиждень справді стане ясно, чого варті обіцянки Зар’яна.

...Але минув і тиждень, і другий, а новітній чудотворець не міг “сотворити” чуда. І найголовніше, що він аж ніяк не бентежився і навіть з більшим запалом і переконаністю запевняв, що вірус Іванова буде обов’язково відновлений.

Хто ж він такий, оцей Зар’ян?.. Аферист?.. Ні, аферист завжди обдурює, аби мати зиск, а від Степана не одержиш нічого, крім подяки... Абсолютний невіглас?.. Ні, він таки знав вірусологію і працював у своїй лабораторії - Степан бачив це - щодня по дванадцять-чотирнадцять годин... Отже - тільки фанатик. Короткозорий, твердолобий фанатик, новітній алхімік, глухий до всього, що розбігається з його прямолінійними, залізобетонними, дуже далекими від істини уявленнями.

Лишатися тут далі було не варто. Якось вранці Степан прийшов до Зар’яна, сказав, що виїжджає того ж дня ввечері.

- Ну що ж, їдьте, - благодушно погодився Зар’ян. - Роботу я продовжуватиму і, як тільки досягну успіху, негайно викличу вас телеграмою.

Тільки природна стриманість перешкодила Степанові сказати те, що він повторював у думці майже з першого дня відвідин “спеціальної лабораторії” Зар’яна.


* * * | Торжество життя | НАУКА - ВСЕМОГУТНЯ!