home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


ПОЧИНАЄТЬСЯ НОВИЙ ДЕНЬ

Вірус Іванова було втрачено і, мабуть, назавжди. Може, колись буде розроблено якусь іншу методику відновлення зруйнованих вірусних частинок на основі залишків амінокислот, але досі це зробити не вдалося нікому. Для отих майбутніх, - можливо, ще не народжених, - вірусологів, як найбільша дорогоцінність, зберігаються всі рештки препарату таємничого вірусу, фотографії, опис досліджень. І хто знає, чи не послужать ці папірці та ампулки розкриттю ще якоїсь таємниці природи.

Як і слід було гадати, всі спроби Зар’яна відновити вірус Іванова зазнали невдачі. Треба віддати йому належне: він працював над цим вірусом понад рік не покладаючи рук, а потім написав Степанові, що визнає свою поразку і перепрошує за надмірний оптимізм. Хворого на “хворобу Іванова” теж не вдалося знайти, незважаючи на те, що в цю справу включилися тисячі лікарів.

Мов крихітний метеор, промчав цей вірус у небі науки, спалахнув на мить та й погас. Але він лишив по собі слід, - такий же реальний і красномовний, як і трек космічної частинки в камері Вільсона: стало зрозуміло головне - для боротьби проти раку можна використати інтерференцію вірусів. А дисертаційна праця Артема Нечипоренка дала можливість узятися за розв’язання цієї проблеми негайно.

В чому ж полягала суть інтерференції? Як виникала “невразливість” хворого на “хворобу Іванова” до інших захворювань?.. Мабуть, розгадка крилася в невичерпній агресивності вірусних частинок. Швидко розмножуючись в організмі людини, вони вступали в боротьбу з першим-ліпшим своїм конкурентом, використовуючи для цього, може, ще не відомі науці способи хімічного і фізичного впливу. Чому ж, у такому разі, вірус Іванова був безсилий проти вірусу грипу-іспанки? Відповіді на це питання не було. Можливо, це був “неконкурентний” вірус або ж його захисні засоби витримували всі атаки вірусу Іванова.

На жаль, “болотниця” була і набагато пасивніша щодо інших мікроорганізмів, і небезпечніша для людини. Правда, прищеплювалась вона легко, і це давало змогу використати для експериментів не тільки “переживаючі тканини”, а й піддослідних звірят.

Вірус “болотниці” проходив жорстоку “школу”: на вірусні частинки впливали ультразвуком і радіоактивними ізотопами, високою температурою і отруйними речовинами, після кожної з таких процедур гинули мільярди ультрамікроскопічних хвороботворних часточок. Але ті, що виживали, були вже стійкіші, “вихованіші”, і ці свої риси передавали своїм нащадкам. Блискавично швидке розмноження вірусу “болотниці” полегшувало неймовірно важке завдання перебудови заразної основи.

Навряд чи варто описувати цей період життя наших героїв: майже три роки, не припиняючись ані на хвилину, кипіла робота в інтерферентному відділі Мікробіологічного інституту імені Мечникова, і це була найбуденніша, найпрозаїчніша робота, коли успіх накопичувався краплина по краплинці, а кожна з таких краплинок могла щосекунди загубитись у неосяжному океані невідомого.

Майже три роки Степан Рогов не знав і не бачив нічого, крім своєї лабораторії. І йому, і Миколі Карпову за цей час було надано вчений ступінь кандидата медичних наук без захисту дисертації; дізнавшись про це, Степан байдуже махнув рукою: “Гаразд!”, та й усе, його більше цікавили дальші експерименти. У Лени народився син. Степана таки витягли на хрестини; він щиро вітав щасливих батьків і витратив на подарунки хрещеникові всю свою зарплату, але, заклопотаний своїми справами, одразу ж забув про знаменну подію і через кілька днів запитав у Мишка, як почуває себе його дружина, чи скоро будуть хрестини.

Бачачи, що справа може обернутись кепсько, друзі силоміць випровадили Степана до санаторію. Він терпляче відпочивав аж цілий тиждень, а потім нишком утік: який може бути спочинок, якщо працю не закінчено? А тут ще виникла чудова ідея дослідити взаємну інтерференцію між “болотницею-1” і “болотницею-90” - початковим, “диким”, і здобутим, “культурним” вірусами.

Дослідили й цю “чудову ідею”, яка не дала нічого, так само, як і сотні попередніх “чудесних ідей”, але наштовхнула в свою чергу на ще одну гіпотезу, яка справдилась при перевірці.

Повільно - день за днем, крок за кроком, дослід за дослідом - вірус “болотниці” змінював свої властивості. Все лютіше й лютіше накидалися збудники цієї хвороби на своїх конкурентів, і все меншої шкоди вони завдавали тому організмові, який окуповували з такою нахабністю. Відомо, що не всі мікроби шкодять людині. Навпаки, в шлунковому тракті, наприклад, постійно живуть мікроорганізми, які навіть дуже корисні, необхідні. Схожим на них мав стати і вірус “болотниці”, або, вірніше, “нової болотниці”, “болотниці” з відповідним номером, яким позначалися новостворені видозміни.

Але в процесі досліджень було встановлено, що інтерферувати можуть збудники багатьох вірусних захворювань. Тепер, коли розкрито механізм перебудови вірусів, безглуздою здавалась гонитва за двадцятьма грамами крові людини, хворої на “хворобу Іванова”: можна взяти перший-ліпший вірус і терпляче перебудовувати його - всупереч природі, але за її законами.

І все ж вірус “болотниці” виявився найактивніший з усіх досліджених, отже, основна увага інтерферентного відділу була спрямована саме на нього.

Було проведено тисячі експериментів, виконано безліч досліджень на тваринах, в тому числі й на людиноподібних мавпах. І, нарешті, на одному з засідань вченої ради Мікробіологічного інституту Степан Рогов заявив, що відділ готовий випробувати новий лікувальний препарат на людині.

Увечері того ж дня до інституту прийшла Галина Сазонова і запросила друзів на товариську вечірку.

- Так, - сказав Степан. - Тепер - прийдемо!


* * * | Торжество життя | * * *