home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


ЛИСТОК ГОРІШИНИ

Відтепер Макс Браун щоранку йшов на розвідку. Він заходив до лабораторій, оглядав усі закутки, вистукував стіни, намагався засунути свого ціпка в кожну шпарку, - взагалі поводився так дивно, що це привернуло увагу його колег і насамперед Валенброта.

Валенброт вислідив, як професор вистукував товстелезну стальну заслінку, і, підійшовши до нього, з’єхидничав:

- Об ці двері можна тільки розтовкти собі голову!..

Браун подивився на нього так чудно, що Валенброт пересмикнув плечима і пішов геть, наказавши лаборантам не пускати божевільного старого.

А професор, повертаючись до своєї лабораторії, напружено пригадував деталі. Деталі - ось що вимагав насамперед Степан. Він допитувався, мусолячи огризок олівця:

- ...Так це, значить, за другим поворотом?.. Ага... Лабораторія Гейнца... Це яка?.. Ен-до-кри-ноло-гіч-на... так і запишемо... А в який бік у ній одчиняються двері?..

Професор, винувато похнюпивши голову, йшов знову, щоб дізнатися, в який бік одчиняються двері в лабораторії Гейнца, скільки метрів завдовжки головний коридор, де стоять вентилятори-калорифери, де найбільше чути шум машин, - тисячі, здавалося б, непотрібних даних.

А Степан тим часом, наче найцікавіший вірш, визубрював записане:

- Лабораторія вірусних білків Кріммеля... Другий коридор, треті двері... Проти дверей ніша калорифера, звідки чути сильний шум мотора... Ніша закрита мідними гратами...

Він повторював це до отупіння, поки не почував, що на все життя запам’ятає цю ідіотську нішу, закручену ось такими гвинтами, а потім спалював папірець.

Тоді надходила черга похмурих думок. Ні, професор був поганим розвідником - зведення доводилося прямо-таки витягувати з нього. Ех, коли б Степанові вдалося понишпорити по місту- він би все помітив. Та не можна.

Ось уже кілька днів на гратах калорифера проти дверей не видно клаптика паперу - знак того, що Карл чергує і що можна вийти. Невідомо, що трапилося з ним, та це і не так важливо. Погано тільки, що доведеться даремно рискувати. А рискувати треба. Необхідно дослідити ті чудні отвори, що їх професор вважає вентиляційними...

Степан вирішив піти в розвідку тієї ж ночі, незалежно від того, чергуватиме Карл чи ні. Вдень, коли не було професора, він старанно приготувався: зібрав усі інструменти, які трапилися в лабораторії, - всілякі там викрутки, плоскогубці, напилки, - захопив чудового професорового ножа з багатьма лезами, змотав у клубок добрячий шматок тонкого й міцного дроту-все могло здатися. Пізно вночі він вислизнув з дверей лабораторії і перебіг коридор навскоси, до першого перехрестя.

Професор не помилився: високо, майже біля самої стелі, справді чорнів невеликий загратований отвір. Залізна лава теж стояла недалеко, і підтягти її до стіни було неважко.

Степан обережно зліз на лаву, один по одному викрутив гвинти. Дірчаста чотирикутна кришка легко знялася і одкрила вхід у дуже вузьку трубу. Кришку довелося сховати в куток, за скриню для сміття.

Степан ще раз прислухався і рішуче поліз у отвір. Обдираючи нігті до крові, він чіплявся за непомітні виступи, втягуючись у трубу, немов дощовик у свою нірку, і з жахом думав, що коли вся труба така вузька, то йому не вистачить сили ні проповзти її до кінця, ні повернутись назад.

Щось за півгодини він проповз кілька метрів і зовсім знесилився, коли раптом його руки вперлися в стіну. Не переводячи подиху, Степан поліз у кишеню по ліхтарик. Промінь освітив трубу з численними заклепками - вона похило вела догори і по ній можна було вільно рухатись на чотирьох. І Степан поповз нею.

Труба піднімалась дедалі крутіше, кожний метр доводилося брати з великим зусиллям. Та ось вона, різко перегнувшись, пішла майже горизонтально, і десь далеко попереду блиснуло світло.

Степан ринувся туди- назустріч повітрю, сонцю, назустріч життю. Він не відчував болю в розтертих до крові колінах, не помічав перебоїв серця, - хлопець поспішав так, наче ці останні секунди вирішували все.

І коли його руки намацали холодні прути грат, що закривали вихід, у нього вже не було сил ні проклинати, ні плакати.


* * * | Торжество життя | * * *