home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


* * *

Це був нескінченний, жахливий шлях. Іноді в долині миготіла смужка шосе або червонів черепичний дах будинку, але Степан незмінно звертав у гущавину, тягнучи за собою професора. Він боявся тепер не тільки німців, а й американців.

На третій день Степан відчув, що далі йти в них уже немає сили. Вони лягли поруч на торішній напівзогнилий мох, і Степан заснув важким сном. Він прокинувся від того, що відчув у себе на шиї чиюсь руку, і схопився.

Браун умирав. Він дихав уривчасто, важко. Його очі були широко розкриті, але в них уже світилася звичайна людська туга, печаль за життям, що було прожито даремно. Старий намагався щось сказати і не міг... Потім схопив руку Степана, притиснув її до своїх губів... А з його очей покотились дві скупі гіркі сльозини.

Розриваючи сучком тверду землю для могили, Степан плакав. І думав він, як багато добра зробив би людям професор Браун, коли б жив у Радянському Союзі; який, по суті, нещасний був цей змучений старий чоловік.

...За кілька днів бійці Н-ського артилерійського полку в лісі на південь від чехословацького містечка П. знайшли ледве живого підлітка. Хлопчина був блідий якоюсь незвичайною блідістю і зовсім сивий.

Підліток марив, і з його маячення бійці дізналися, що він - росіянин.

Частина друга


СИВОГОЛОВИЙ ЮНАК | Торжество життя | Розділ І