home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


ПОЧИНАЄТЬСЯ З НЕЗНАЧНОГО

Почалося начебто з незначного: доцент Петренко зайшов до лабораторії і запитав, як проходить дослідження препарату.

Антон Володимирович розгубився. Лише кілька днів тому він заявив, що антивірус Брауна - безглуздя, і Петренко погодився з ним. Що ж відповісти тепер?.. Визнати, що помилився?.. Але дослідження ще не закінчено. Чи не виявиться за день-два, Що препарат Брауна-тільки тимчасовий гальмівний засіб?.. Тоді знову доведеться визнавати помилку, тобто показати свою безвідповідальність і неуцтво.

Понад усе в світі Великопольський боявся похитнути свою репутацію вченого. Стати професором, а згодом, дивись, і академіком, - ось у чому він вбачав мету свого життя. І ця мета здавалася близькою. Йому дуже пощастило по війні: вірусний відділ лишився без керівництва. Старих вірусологів не було, серед молодих найбільш авторитетним і досвідченим здавався доцент Великопольський. Його й призначили завідувачем відділу.

Його вважали за енергійного, розумного, здібного... Та од себе не сховаєшся: те, що досі сприймалося як справжній талант, є тільки блискуче вміння використати в потрібний момент старанно завчені основні твердження. Кандидатська дисертація дісталася ціною неймовірних зусиль, що ж говорити про докторську?.. Щосили пнувся Великопольський до професорського звання -квапився, гарячкував, висував гіпотезу за гіпотезою... Та не вистачало глибоких систематичних знань - занадто легковажно ставився він до навчання в студентські роки, не привчив себе до напруженої повсякденної роботи. В аспірантурі схаменувся, та було вже пізно... І тепер він почував: рано йому бути керівником, треба засісти за навчання. Бракувало однак мужності заявити про це і не вистачало часу вчитися наполегливо. Уривками, штурмом він брав якусь галузь науки, плекаючи надію, що саме так може вийти з скрутного становища. Справа посувалася туго, а кляте самолюбство примушувало вдавати з себе непогрішимого... От і тепер... Ну що відповісти доцентові Петренку?

І Великопольський вирішив: детальний звіт він складе пізніше, після завершення дослідів. Зараз можна обійтися загальними фразами про недійовість препарату Брауна.

Але Петренко наполягав:

- Які саме і як саме ви провадили досліди з препаратом?

- Ну... - Великопольський завагався й назвав перше, що спало на думку: - Я впорскнув препарат скаженому котові. Ніякого результату. Правда, може, пізніше виявиться, що...

Він говорив, схиляючись до теоретичних узагальнень, не припускаючи навіть думки, що секретар партбюро захоче проконтролювати його. А Петренко, помітивши збентеження Великопольського, вирішив, що той неуважно поставився до досліджень:

- Гаразд. Ви не заперечуєте, щоб ми ще раз повторили цю спробу? - Петренко сів за стіл і присунув до себе мікроскоп. - Не ображайтесь, але могло статися, що ви не врахували якоїсь дрібниці. Де препарат?

Великопольський пополотнів. З його уст ледве не зірвалося признання. Але він зразу ж опанував себе: не варт виставляти себе брехуном. Петренко не вірусолог, а епідеміолог, - хай собі подивиться на першу-ліпшу вакцину та й піде.

- Ось препарат! - Великопольський простяг Петренку предметне скельце. Там був не антивірус Брауна, а вакцина Великопольського проти грипу, - виготувана місяць тому, недійова нікчемна вакцина.

Довго вивчав Петренко цю вакцину під мікроскопом. Нарешті, не одриваючи очей від окуляра, сказав:

- Антоне Володимировичу, ви неуважні. До препарату потрапили сторонні мікроби. Я бачу, наприклад, звичайних стрептококів.

Великопольський закусив губу. Цього ще бракувало - йому докоряють за невміння провадити досліди! Хай що інше, але експерименти в нього завжди довершені й досконалі! Саме за це його так поважав академік Свідзінський... Але посилатися на давність виготовлення препарату не можна. Це зразу розкриє все.

- Визнаю свою провину, Семене Гнатовичу... Тільки... - Великопольський силувано усміхнувся. - Тільки це забруднення - навмисне. Просто... я хотів перевірити, чи не діє препарат на стрептококів.

- Хіба? - Петренко встав з-за столу і лукаво примружив око. - А до чого тут “бактеріум колі”? Адже й їх у препараті сила-силенна... Ну, та нічого. Це трапляється, коли дуже поспішаєш. Ось що, Антоне Володимировичу, давайте з вами проведемо дослід на тваринах. Згодні?

- Гаразд. Зараз приготую інструменти.

Обличчя Великопольського аж пашіло: от так вскочив у халепу! Зараз вони зроблять щеплення препарату Брауна, і Петренко матиме всі підстави вважати його, Великопольського, за нікчемного експериментатора!

Заворушилася злість проти Петренка...

Великопольський попрямував до сейфа, щоб витягти заповітну ампулу з рештками антивірусу, але раптом спинився. Тривожна, пожадлива думка пронизала його мозок:

“А навіщо, власне, доводити, що антивірус діє? Для всіх він - бездіяльний. Хай і лишається таким. А тим часом можна виготувати нові вакцини неймовірної сили. Хто упізнає в тих вакцинах антивірус Брауна?”

На зміну цій думці ринули інші - затамовані, облесливі, - і всі вони сходили на одне: антивірус показувати зараз не можна.

- Антоне Володимировичу, ви готові? - Петренкові вже набридло чекати.

Великопольський здригнувся.

- Зараз, зараз, Семене Гнатовичу. Ось шукаю... - Він ступив ще крок до шафи, а потім раптово повернувся і пішов до столу. Там, на штативчику, серед численних ампул стояла одна, повна ледь-ледь рожевої рідини, - ампула з цією горезвісною вакциною Великопольського проти сказу, яку він виготував задовго до появи Степана Рогова. Великопольський взяв її в руки і сказав:

- Ходімте, Семене Гнатовичу. Препарат Брауна я розбавив, щоб зручніше було експериментувати.

Його голос тремтів.

Петренко знизав плечима. Великопольський сьогодні поводився надто дивно.


* * * | Торжество життя | * * *