home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


ЛЮДИНА ОБИРАЄ ШЛЯХ

“...Дорогий товаришу майор!” - Степан замислився, не знаючи, що ж писати далі. Дуже багато пережито за чотири місяці, надто круто змінилося життя. Треба вибрати й описати головне.

Він не став розводитись про невдачу в Мікробіологічному інституті. “Маячня божевільного професора!” - що ж тут додаси ще? Далеко більше рядків Степан присвятив рідній Олексіївні, будівельній бригаді та Митровичу. А потім підійшов до найголовнішого, що його хвилювало.

Він опинився на роздоріжжі: в ньому з новою силою спалахнуло бажання стати інженером. На річці Зеленій під Олексіївкою незабаром почнуть будувати міжколгоспну ГЕС. Оголошено набір на підготовчі курси електротехніків. То, може, вступити?.. Але як же тоді з мрією про чудесний антивірус?.. Ох, коли б знати, що зусилля не будуть марні!.. Адже учора на загальних зборах колгоспу одноголосно ухвалили послати його вчитися до міста...

Степан збентежено усміхнувся, пригадавши, як Митрович домагався включити до резолюції формулювання: “Послати вчитися на професора, і без того щоб не повертався”. Любий дідусь! Він ремствував, що “з Олексіївки всякі спеціалісти вийшли: і агрономи, і вчителі, і бухгалтери, навіть один генерал є, а професорів - нема!”

Ні, про це Кривцову писати не слід.

“...Так от, товаришу майор, і порадьте мені, прошу, куди краще піти вчитися. Колгосп обіцяє стипендію. Дуже чекаю на Вашу відповідь”.

Степан зітхнув і поставив крапку. Лист був довжелезний, та відчувалося, що написано далеко не все.

Кортіло написати про Катю - дівчину, яку він зустрів у день приїзду. Пізніше він таки впізнав її: до війни вона вчилась класом нижче за нього, була тиха і непомітна...

Тепер це була струнка, вродлива дівчина з важкими каштановими косами, - стримана й сумовита: гітлерівці розстріляли її батька в неї на очах. Хоч вона була надто молода, її вважали досвідченою ланковою, яку поважали і трохи побоювались.

Дівчина була дуже скромна. Вона тепло, задушевно співала, але уникала бучних компаній і не любила танцювати.

Не танцював і Степан. Він ще не ввійшов у звичайну колію сімнадцятилітнього юнака, хоч дуже виріс, зміцнів і змужнів за ці чотири місяці. Хлопець соромився свого сивого волосся і тому, приходячи на гулянку, сідав десь осторонь. Часто до нього підходили друзі, розмова заходила про науку, про майбутнє, - Степан захоплювався, починав говорити швидко й гаряче, та, коли в цей момент з’являлася Катя, раптом затинався.

Він не знав, чому його бентежить її спокійний доброзичливий погляд, чому дратує Кость Рижиков, що завжди ходить слідом за Катею і кидає дотепи, щоб привернути її увагу. Степан відчував себе незручно в присутності Каті, але нудьгував, коли її не було.

Йому здавалося, наче щось подібне відчуває й Катя. Вона неохоче підходила до нього, але, підійшовши, вже не звертала уваги на заклики подруг і Костеві кривляння. Підперши голову кулачками, сиділа, втопивши погляд за обрій, і слухала.

І в Степана поступово зникла ніяковість. Катя чимось нагадувала йому ту дівчину з підручником хімії, що колись сиділа коло нього в міському парку. Він сказав одного разу Каті про це, але вона чомусь незадоволено зсунула брови і довго мовчала - стримана, сумна.

І Степан замовк і довго дивився, як по каштановому волоссю, що в сутінках здавалося золотим, легенько перебігає світле місячне проміння. Йому хотілось доторкнутися рукою до тих кіс, таких важких на вигляд, але не доторкнувся, побоюючись, що Катя розгнівається.

А Катя обернулася до нього, і він уперше побачив, що в неї хороші, щирі очі.

Все це згадав Степан, задумавшись над листом. Та хіба про все напишеш? Хіба майор Кривцов зможе розгадати, чому удвох з Катею так гарно, а без неї чогось не вистачає? Хіба він зможе пояснити, чому тягне зараз піти на вулицю, де голосно заливається баян? Ні, ніхто цього не зрозуміє...

Степан заклеїв конверт, загасив каганець і вийшов з землянки.


* * * | Торжество життя | * * *