home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


* * *

У Антона Володимировича справді був зовсім не такий життєрадісний настрій, як він намагався показати. Ще більше не радувала його перспектива бути екскурсоводом: на нього чекало безліч термінових справ. Та коли секретарка доповіла, що сивий юнак, який хотів його бачити, пішов з доцентом Петренком, він кинув усе.

Йому не хотілося, щоб Петренко розмовляв з Роговим. Зайде мова про антивірус, почнуться розпити... Ні, краще пожертвувати часом, але уникнути неприємностей.

І все ж він відчував, що перемудрував: надто гостинно зустрів Рогова, надто поквапливо запропонував оглянути інститут. Це, здається, було навіть помітно. У всякому разі Рогов подивився на нього запитливо, а Петренко навіть з підозрою. А може, вони вже переговорили, і Петренко все зрозумів?

Великопольський зіщулився: коли так, справи зовсім кепські! Показуючи лабораторії, він намагався випитати, про що йшла мова. Рогов мовчав, та за нього говорив його друг. Це, певно, був хлопець щирий і товариський: він зразу ж виклав зміст своєї суперечки з Роговим і розмови з Петренком. Антон Володимирович відчув до нього симпатію: хлопець дивився з повагою й захопленням.

Вони вже побували в лабораторіях інфекційного і епідеміологічного відділів, а тепер підходили до вірусних лабораторій, якими пишався Антон Володимирович.

- Лабораторія грипу. Товаришу Івлєв, розкажіть, будь ласка, товаришам про грип.

Високий молодий чоловік кивнув головою:

- Добре. Тільки, Антоне Володимировичу, я спочатку зроблю вдування, хай товариші подивляться.

Він опустив руку в велику скляну банку, піймав біле мишеня, потім одкрив якусь пробірку, вставив туди зігнуту скляну трубочку і набрав кілька краплинок прозорої рідини.

Великопольський пояснив:

- В ампулі - вірус грипу. Зараз товариш Івлєв введе його цьому мишеняті.

Вчений ввів по краплині вірусу в ніздрі мишеняті, кинув його в іншу банку і синім олівцем написав на склі кілька незрозумілих знаків.

- Я до ваших послуг, товариші.

Він розповів про грип. Виявилося, що існує не один, а два грипи. Те, що звичайно вважалося грипом, є тільки сезонний катар дихальних шляхів - простудний грип. А справжній епідемічний грип - іспанка, або інфлуенца, як його називали, - жахлива хвороба. За 1918 - 1919 роки, під час найсильнішої епідемії, на всій землі перехворіло п’ятсот мільйонів чоловік, вмерло двадцять мільйонів - значно більше, ніж загинуло під час першої світової війни.

Степан і Колька дивилися на вченого широко розкритими очима. От тобі й грип! От і легка хвороба! Двадцять мільйонів жертв!

І ось тут, у цій лабораторії, - такій скромній на вигляд кімнаті, де найбільше місця займають скляні банки з звірятами, - точиться найнапруженіша боротьба з однією з найстрашніших хвороб!

Ну як тут було лишатися спокійним! Ну як можна було не подивитися на наукового працівника з неприхованим захопленням, з заздрощами?!

А Антон Володимирович показував їм уже іншу лабораторію. Тут вивчали таємничу хворобу- тайговий енцефаліт.

Потім їм показали ультрацентрифуги, ультрафільтри, електронний мікроскоп і багато інших складних приладів, за допомогою яких вивчають фільтрабільні віруси.

На кінець екскурсії Степан і Колька були просто приголомшені всім побаченим і почутим. Розуміючи, що відібрали у науковців багато часу, вони заспішили йти і довго дякували Антону Володимировичу. Великопольський благодушно всміхався:

- Ну чого ж!.. Буду радий, коли все це піде вам на користь. А якщо виникнуть ще питання - заходьте. Просто до мене.

Він провів їх до сходів і зразу ж поспішив у кабінет. Робочий день закінчився, нічого не зроблено... А тут ще Олена Петрівна... Ну чого це їй спало на думку, що вони вдвох повинні повторити дослід з виготовленням вакцин? Як можна повторити дослід, коли нема жодної краплини цього ідіотського антивірусу Брауна? Є тільки формули, та що в них розбереш?

І знову його охопило роздратування. Думалося, що коли б не цей хлопчак Рогов, не довелося б зараз петляти та вишукувати якусь щілинку, як мишеняті, що попалося в мишоловку. Він із злістю згадував непроханих гостей: “Теж - професори!.. І один, і другий мудрують, як дорослі! Гм!.. Суперечка про походження життя!.. Один просторікує, як примітивний механіцист, а другий корчить з себе дарвініста, доводить, що професор Браун, вчений із світовим ім’ям, просто дурень”.

І раптом доцент схопився з місця:

- Дурень!.. Ой дурень!

Та це вже стосувалося не Рогова, не професора Брауна. Це стосувалося його, Великопольського...

Так ось на що натякав доцент Петренко!.. “А втім, вам це відомо!”

Ну ясно ж, він повинен був пам’ятати, що років десять тому з’явилася ціла серія статей, в яких спростовувалася браунівська гіпотеза про можливість створення живої клітини шляхом звичайного синтезу... Та хіба запам’ятаєш усі дурні теорії, всі критичні статті на них?

Великопольський щосили вдарив кулаком по столу. Важка чорнильниця незграбно підскочила, і по зеленій скатертині попливла велика фіалкова пляма.

Не тямлячи себе од злості, доцент, не одягаючись, вискочив на вулицю.


ДРУЗІ | Торжество життя | cледующая глава