home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


СТУДЕНТИ

Повільно згасає холодний зимовий день. На заході ще тліють невисокі темно-червоні хмари, а у вікна вже починають заповзати кволі сірі сутінки. Втрачають свої обриси і розповзаються предмети, зникає відчуття просторовості, інститутська аудиторія стає приземкуватою і маленькою!

І раптом яскраво спалахнуло світло. Воно сполохало дівчину, що припала до щілини дверей в сусідню аудиторію. Дівчина обурено зашепотіла:

- Колько, погаси, а то погано видно! Степан вийшов відповідати.

Карпов клацнув вимикачем і нетерпляче заходив по кімнаті.

- Лено, ну побудь, прошу, на хвилинку Синявським! Передавай, приблизно, так: ліворуч од мене триває жорстока битва... Нападаючий професор Несмєянов вирвався вперед... Удар! Воротар Сніжко відбиває м’яч, м’яч іде праворуч, його бере напівзахисник Степан Рогов, та Несмєянов атакує знову... Ось він ближче... ближче. Удар!.. Ми-и-и-мо! Нагадую рахунок: двадцять п’ять - нуль на нашу користь...

Він, як завжди, жартує, та в його голосі чується неспокій: здавати професору Несмєянову нелегко. Миколі дуже кортить зазирнути в щілину. Але його туди не пускають, і він уже починає шкодувати, що вихопився раніш за всіх. Тиняйся тепер без діла, переживай за кожного студента!

А дівчина шепоче:

- Друзі!.. Друзі!.. Степан і Таня про щось засперечалися з Несмєяновим!.. А Несмєянов сміється... Погрожує пальцем... Бере матрикули... Пропали!.. Слово честі, пропали!.. Вліпить він їм по трійці!..

Вона раптом відскакує вбік, Колька Карпов миттю вмикає світло і, мов нічого не трапилося, сідає на лаву.

- Так ось товариші, минулого року...

Професор зупиняється на порозі, здивовано позирає поверх окулярів: усі студенти, яких він проекзаменував за день, сидять в аудиторії. Так це вони весь час шепотіли під дверима?.. І ніхто не пішов?

Він зводить кошлаті чорні брови і питає густим басом:

- Хто комсорг?

Таня просувається в двері:

- Я... - Він здивований суворим тоном.

- Хто староста?

Степан піднімає голову:

- Я... - Він здивований суворим тоном.

А професор несподівано усміхається, бере обох за плечі, каже:

- Молодці!.. Вся група - молодці! Жодної трійки... од мене - спасибі! І од дирекції, сподіваюсь, - подяка... А зараз, товариші начальники, в культпохід!

З порога він знов повторює:

- Молодці!..

Це вже зовсім не той страшний професор Несмєянов, про якого розповідають легенди. Це просто мила/добродушна людина з втомленими чорними очима, яка чомусь хоче здаватися суворою, але це їй не вдається.

І вся група, всі двадцять сім чоловік, вигукують:

- До побачення, товаришу професор!

А коли Несмєянов виходить, збудження, що стримувалося так довго, виливається назовні. Загомоніли всі разом, не слухаючи й перебиваючи одне одного.

Таню Сніжко оточили дівчата. Вони обрушують на неї зливу запитань.

- Таню, що тобі попалося?

- Таню, про що ви сперечалися з Несмєяновим?

- А я думаю: от пропали наші!

Але Таня одмахується:

- Ой дівчата, дайте перевести подих! Це не я, це Степан засперечався. Я тільки допомагала йому відбиватися...

Та все перекриває Кольчин голос:

- Друзі! Культпохід! Є дві пропозиції: на ковзанку...

- Не треба!

- В кіно!

- ...або в кіно. Хто за першу пропозицію?.. Хто за кіно?

Колька нахабно шахрує: за ковзанку у нього виходить більшість. Обурені прихильники кіно протестують:

- Переголосувати!

Голоси поділилися порівну. Степан утримався. Його атакують з двох боків - адже цей голос буде вирішальний. Колька погрозливо струшує портфелем:

- Кричи- ковзанка! Інакше- пориваю дипломатичні стосунки. Правда, товаришу комсорг?

Таня мовчить, але дивиться на Степана так, що йому стає зрозуміло все. Комічно зітхаючи, підіймає руку:

- За ковзанку!.. Хоч я й не вмію кататися.

Та його вже не чують. Метушлива юрба студентів поспішає до дверей...

Швейцар, усміхаючись, дивиться їм услід... Дружні студенти в цій четвертій групі! Завжди разом, завжди найпізніше йдуть з інституту, завжди веселі. Гарна молодь!

Він замикає вхідні двері і неквапливо гасить світло в коридорі. Екзаменаційна сесія закінчилась.


“ Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ, КАТЮ!” | Торжество життя | * * *