home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


Розділ п'ятий


ЩО ближче було до зими, то більш і більш нестерпима ставала Марічка. Кожного ранку запізнювалась на працю, кажучи, що заспала, скаржилась на таємні болі, хоч апетит мала прекрасний. Відмагаючись на всякі способи, тікала вона з праці та бігла до водопою, де стояла безглуздо і приглядалася власному відзеркаленню в воді. Та пішли чутки і про щось, поважніше. Коли Марічка одного дня приваландалась весело на подвір’я, мелькаючи кокетливо хвостом та жуючи стеблину, Конюшина відвела її на бік.

«Марічко, — сказала вона, — я хотіла б тобі сказати щось дуже важливе. Сьогодні вранці я помітила як ти визираєш за пліт, що відділює Колгосп Тварин від Лисичого Гаю, Один з наймитів п. Пількінгтона стояв по другому боці. Я стояла далеко, та майже певна, бо це бачила — він розмовляв з тобою, а ти дозволяла гладити себе по носі. Що воно таке, Марічко?» «

Не гладив! Не дозволяла! Неправда!» — гукала Марічка, починаючи пиндючитися та топтати землю.

«Марічко! Глянь мені ввічі. Можеш дати мені слово чести, що цей чоловік не гладив тебе по носі?»

«Це неправда» — повторила Марічка, та не могла глянути Конюшині ввічі і за хвилину накивала п’ятами та погналась у поле.

Конюшину вразила одна думка. Не кажучи нікому ні слова, вона пішла у Маріччину стайню та відгорнула копитом солому. Під соломою лежала захована купка цукру в грудочках та кілька жмутів різнобарвних стрічок.

Через три дні Марічка зникла. Пару тижнів місце її перебування оставалось невідоме, аж нарешті голуби довели до відома, що бачили її на другому кінці Вілінгдону. Вона була запряжена у чепурну розмальовану на червоно та чорно бідку, що стояла перед корчмою. Товстий, червонолиций чоловік у кратчатих штанях і гетрах, схожий на корчмаря, гладив її по носі та годував цукром, її шерсть була видно недавно підстрижена, а гриву прикрашала їй багряна стрічка. Голуби каз[а]ли, що вона неначе дуже задоволена з себе. Ніхто із тварин не згадував більше про Марічку.

У січні надійшли суворі, міцні морози. Земля була ніби залізо, у полі нічого не можна було робити. Багато зборів відбулося в клуні, а свині займалися плянуванням праці на весні. Помалу призвичаїлись до того, що свині, які були явно розумніші за інших тварин, мають вирішати усі питання політики колгоспу, хоч їхні рішення й підлягали затвердженню більшістю голосів. Ця догода могла б непогано діяти, коли б не суперечки між Біланом та Наполеоном. Вони розходилися у поглядах всюди, де тільки розходження були можливі. Якщо один із них виступав із внеском обсіяти більшу площу ячменем, то було певне, що другий домагатиметься більшої площі під овес, а якщо один із них казав, що те або те поле є якраз відповідне під капусту, другий заперечував, що воно непридатне до нічого, крім корневищ. Кожен мав своїх однодумців і нераз виникали бурхливі супереки. На мітингах Білан часто перетягав більшість на свій бік своїми блискучими промовами, зате Наполеон умів ліпше забезпечити собі підтримку в час між черговими мітингами. Особливий успіх мав він між вівцями. В останній час вівці взялися блеяти «чотири ноги — добре, дві ноги — погано» коли треба й коли нетреба, і часто в цей спосіб переривали мітінги. Заважено що вони мають особливий нахил починати своє «чотири ноги — добре, дві ноги — погано» в найважливіших моментах Біланових промов. Білан пильно простудіював кілька старих чисел «Xлібороба й Скотаря», що їх був знайшов у панському будинку і був повен проектів щодо поновлень та поліпшень. Він мовив учено про меліорацію, про консервування зеленої паші, про штучні добрива, опрацював для всіх тварин дуже складну схему як складати гній зразу в полі, кожного дня на іншому місці, щоб ощадити працю при розвозі. Наполеон не виступав з власними плянами, тільки заявляв спокійно, що з Біланових намірів нічого не вийде; здавалося, що він вичікує сприятливої нагоди. Але з усіх суперечок найбільш гірка була суперечка за вітряк.

На продовгастім пасовищі, недалеко від обійстя, стояв горбок, найвище місце колгоспу. Оглянувши грунт, Білан заявив, що тут якраз відповідне місце для вітряка, який міг би утримувати в русі динамо і забезпечувати колгосп електричною енергією. Електрика освітлювала б стайні та огрівала їх зимою; крім цього можна б увести в дію механічну пилу, січкарні на сіно й буряки і електричну доярню. Тварини досі ніколи не чули про подібні речі, бо колгосп був старомодній і мав тільки найпримітивніші машини. Вони прислухались до цього з зачудованням, а тимчасом Білан вичаровував образи фантастичних машин, що працюватимуть за них, коли вони щипатимуть досхочу травицю на левадах, або удосконалюватимуть свій розум читанням та розмовами.

Не минуло двох тижнів, як плани Біланового вітряка були вже сповна опрацьовані. Механічні подробиці взяв він переважно з трьох книг, що належали колись п. Джонсові: — «Тисяча Корисних Речей,» «Що Можна Виконати Біля Дому,» «Кожний у Себе Мулярем» і «Електрика для Початківців.» За Біланову науковуробітню правила шопа, де давніше був інкубатор; підлога там була дерев’яна, гладка; вона добре надавалась для креслення. Білан залишався там цілими годинами. Щоб книжки не закривались, на кожній з них лежало по каменю; він сам, зі шматком крейди між ратицями, ходив швидким кроком з кінця в кінець, креслячи лінію за лінією та від схвилювання кувікаючи стиха. Крок за кроком нариси переросли у складну масу корб та шестерень і покривали собою більшу частину підлоги; тварини нічогісінько з нарисів не розуміли, хоч і були ними сильно вражені. Кожне приходило оглянути Біланові рисунки щонайменше раз на день. Приходили навіть кури й гуси, що намагались не наступити на мальовані крейдою знаки. Один Наполеон тримався здалеку. Він від початку об’явив себе ворогом вітряка. Але одного дня появився несподівано, щоб розглянути пляни. Ступав важко по шопі, придивлявся зблизька до кожної подробиці плянів, обнюхав їх кілька разів, потім постояв хвилинку, поглядаючи на них скоса; раптом підніс ногу, помочив пляни і вийшов, не сказавши ні слова.

Погляди хутора у справі вітряка були різко поділені. Білан не перечив, що збудувати вітряк буде справа нелегка. Треба буде набити каменю і звести кам’яні стіни, потім треба буде поробити крила, а далі дістати динамо й каблі. Білан не казав, як їх доведеться роздобути, зате він твердив, що все можна виконати за рік. Після цього, заявив він, стільки труду буде ощаджено, що тварини потребуватимуть працювати лише три дні на тиждень. З другого боку Наполеон доказував, що пекуча потреба часу це збільшення харчової продукції і що коли вони гайнуватимуть час на вітряк, то усі повмирають з голоду. Тварини розкололись на дві фракції, під гаслами: «Голосуй за Біланом і трьохденним тижнем» і «Голосуй за Наполеоном та повними яслами». Беніамін був одинока тварина, що не приєдналась до жодної фракції, Він вперто не вірив, що паша стане більш рясна, або що вітряк заощадить труду. Буде вітряк чи не буде — життя пливтиме так, як пливло завжди — себто мізерно.

Крім суперечки про вітряк виникало ще питання оборони колгоспу. Усі здавали собі справу, що людські істоти, хоч і переможені у бою під корівником, можуть знову, на цей раз з більшою рішучістю, спробувати повернути панування п. Джонса Крім багатьох інших причин до такої спроби їх могло спонукати те, що вістки про поразку розійшлись по околиці і викликали більшу як колинебудь неслухняність між їхніми тваринами. Як звичайно, Білан та Наполеон не погоджувались між собою. За Наполеоном тварини повинні роздобути порохову зброю та призвичаюватись до її вжитку. За Біланом вони повинні висилати все більше та більше голубів та підносити бунти серед тварин по сусідніх хуторах. Один доказував, що коли вони не зможуть захищатися, їх обов’язково завоюють; другий доказував, що коли бунти спалахнуть усюди, не буде вже потреби у захисті. Тварини прислухались зразу до Наполеона, потім до Білана і не могли рішитись, де правда. По суті вони завжди погоджувалися з тим, хто промовляв у даний мент.

Нарешті прийшов день, коли Біланові пляни були закінчені. На найближчому недільному мітингу мали поставити під голосування запит: чи починати чи не починати працю над вітряком. Коли тварини зійшлися в великій клуні, Білан підвівся і (хоча вівці його де-не-де перебивали) виклав свої рації в захист проєкту будування вітряка. Тоді Наполеон підвівся, щоб відповісти. Він заявив дуже спокійно, що вітряк безглуздя і що він нікому не радить голосувати за цим проєктом, після чого швидко сів; він промовляв неповних тридцять секунд; здавалось, йому зовсім байдуже, яке враження робить на слухачів. На це Білан скочив на ноги та перекрикуючи  овець, що знов почали блеяти, виступив з пристрасним закликом на   користь вітряка. Досі  симпатії тварин були майже рівномірно поділені; але Біланова красномовність потягла їх вмить за собою. У палких реченнях він змалював уявний образ Колгоспу Тварин, де праця вже звалилася з їхніх плечей. У свому льоті на крилах уяви він на цей раз  оставив далеко  позаду січкарні  на солому й бур’яки. Електрика, казав він, могтиме постачати енергію молотилкам, плугам, боронам, грудобоям і комбайнам, а крім цього забезпечить кожну стайню електричним освітленням, гарячою та холодною водою та електроогріванням. Коли він закінчив промову, не було найменшого сумніву щодо висліду голосування. Та якраз в цю хвилину Наполеон підвівся і, кидаючи своєрідний косий погляд на Білана, кувікнув з високої ноти голосом, якого від нього ніхто ще досі не чув.

На те знадвору почулась жахлива гавкотня і дев’ять величезних собак у набитих мосяжем нашийниках ускочило в клуню. Вони кинулись прямо на Білана, що вмить зірвався з місця і тому встиг уникнути їхніх щелепів, що загрозливо клацали. За мить він був за ворітьми, а собаки пустились за ним. Тваринам від здивування та переляку відняло мову; вони табуном ринули крізь ворота і приглядались ловам. Білан мчав впоперек продовгастого пасовища, що межувало зі шляхом. Він тікав як тільки свиня вміє тікати, але собаки наступали йому на п’яти. Раптом він спіткнувся і здавалось, що вони напевне його схоплять. Та вмить був вже на ногах, біг швидше як колинебудь; потім знов собаки почали його наздоганяти. Один із них ледве не заклацнув щелепів над Білановим хвостом та Білан, сіпнувши ним, рятує його якраз вчасно. Нарешті, він ще раз схопився раптовим зусиллям, здобув декілька цалів переваги, просмикнувся крізь дірку в живоплоті і щез назавжди.

Мовчазні й сполохані тварини поплентались назад у клуню. Через хвилину прискакали собаки. Зразу ніхто не міг собі уявити, звідки появилися ці створіння, та незабаром розв’язано проблему: це були оті цуценята, що їх Наполеон узяв був від матерів і виховував окремо. Хоч ще не зовсім дорослі, вони були величезні, лютого вигляду собаки — чисті вовки. Вони держалися поблизу Наполеона. Помітили, що вони вертять перед ним хвостами точнісінько як колись інші собаки перед п. Джонсом.

Наполеон в супроводі собак вийшов тепер на підвищену частину долівки, звідки колись промовляв Марко. Він сповістив, що від сьогодні недільним мітингам приходить кінець. Вони зайві; вони тільки марна затрата часу. На майбутнє усі питання, що Стосуються до функціонування колгоспу, будеполагоджувати окремий свинячий комітет під його головуванням Комітет збиратиметься окремо і сповіщатиме інших про свої рішення. Тварини і надалі сходитимуться в неділю вранці, щоб віддати честь прапорові, відспівати «Звірів Англії» і одержати прикази на тиждень. Але дебатів більше не буде.

Ця заява стривожила тварин, не зважаючи на потрясення викликане між ними прогнанням Білана. Дехто із них напевне. протестував би, коли б тільки зумів найти відповідні аргументи. Навіть Гнідко був неясно стурбований. Він прищулив вуха, декілька разів потряс чубом і заходився напружено упорядковувати свої думки. Та зрештою не міг придумати, що йому сказати. Проте серед свиней деякі виявились більш говіркі. Чотири молоді кабани — годованці з першого ряду пронизливо закувікали на знак невдоволення; усі чотири скочили на ноги і почали говорити, перебиваючи один другого. Та раптом собаки, що сиділи довкола Наполеона, басом, загрозливо загарчали: свині зразу ж замовкли і знову посідали. Тоді між вівцями почулось заглушливе блеяння: «Чотири ноги — добре, дві ноги — погано», що продовжувалось біля чверти години і поклало кінець всякій надії на дискусію.

Потім Квікуна послали в колгосп роз’яснити іншим нову постанову. «Товариші, сказав він, — вірю, що кожна тутешня тварина оцінює посв’яту, що її проявив товариш Наполеон, беручи на себе цей додатковий тягар. Не уявляйте собі, товариші, що провідництво це приємність! Навпаки, це велика й тяжка відповідальність. Ніхто не вірить більше як товариш Наполеон, що всі тварини рівні. Для нього було б найвище щастя дозволити вам самим вирішати про себе. Та ви б могли вряди — годи прийняти неправильні рішення, товариші, і тоді що? Куди б це нас привело? Уявім собі, що ви вирішили б піти за Біланом та його верзінням про вітряки — за Біланом, що, як знаємо, нічим не ліпший за злочинця!»

«Він мужньо боровся у бою під коровником», — сказав хтось. «Самою мужністю далеко не в’їдеш, — відказав Квікун. — Відданість та послух важливіші за неї. А коли мова про бій під Коровником, то (така моя думка) прийде час, коли виясниться, що участь Біланову в цьому сильно перебільшено. Дисципліна, товариші, залізна дисципліна! Ось лозунг на сьогоднішній день. Досить одного неправильного, кроку і наші вороги напосядуть на нас. Ясно, ви, товариші, не бажаєте собі повернення Джонса?»

Знов не було відповіді на цей аргумент. Дійсно, тварини не бажали собі повернення Джонса. Якщо недільні ранкові дебати були пов’язані з Джонсовим поверненням, то дебати ці треба було припинити. Гнідко, що мав уже час продумати справу, висловив загальні почування у словах: «Коли товариш Наполеон так каже, то це мусить бути правильно.» З цього часу він прийняв приповідку «Наполеон має завжди рацію» як додаток до власного вислову «Працюватиму дужче.»

Тимчасом повернуло на весну і почалася весняна оранка. Шопу, де Білан креслив свої пляни, закрито; всі припускали, що їх стерто з підлоги, У кожну неділю вранці тварини збиралися у великій клуні для вислухання розпорядків на цілий, тиждень. Череп Старого Марка відкопали в саду і примістили на пні під щоглою, біля рушниці. Після піднесення прапора тварини, заки ввійти у клуню, мусіли проходити шанобливо повз череп. Тепер вони вже не сиділи усі гуртом, як у давні часи. Наполеон з Квікуном, та іншою свинею на ім’я Мінім, що мала неабиякий хист складати пісні й поеми, — сидів попереду на підвищеному помості; дев’ять молодих собак лежали довкола них півколом, а інші свині вміщались позаду них: решта тварин, звернена до них обличчями сиділа у головній частині клуні. Наполеон відчитував похмурим вояцьким стилем розпорядки на тиждень, після чого тварини, проспівавши раз «Звітів Англії», розходились.

На третю неділю після прогнання Білана тварин трохи здивувала Наполеонова заява, що вітряк таки мають будувати. Він нічим не пояснив зміни у своїх поглядах, лише застеріг тварин, що це додаткове завдання вимагатиме богато важкого труду; можливо навіть доведеться зменшити пайки. Проте пляни були аж до найменшої подробиці готові. Спеціяльний свинячий комітет працював над ними на протязі останніх трьох тижнів. Передбачалось, що будова вітряка та ріжних інших поліпшень потриває два роки.

Цього вечора Квікун пояснив від себе іншим тваринам, що Наполеон по суті ніколи не протиставився вітрякові. Навпаки, це він агітував за нього спочатку, а плян, що його Білан накреслив на підлозі інкубатора був у дійсності викрадений зпоміж Наполеонових паперів. Поправді вітряк був Наполеоновим твором. Чому ж тоді, спитав хтось, він так рішуче висловлювався проти нього? Тут Квікун глипнув дуже лукаво. Це, сказав він, є Наполеонові хитрощі. Він лише прикинувся ворогом вітряка; це був маневр як позбутися Білана, що мав небезпечний характер і помирював шкідливі впливи. Тепер, коли Білан щез уже з обрію, можна буде без його втручання приступити до виконання пляну. Це, казав Квікун, є річ, що називається тактика. Він повторив декілька разів, підскакуючи довкола, махаючи різко хвостиком та втішно підсміхаючись: «Тактика, товариші, тактика»! Тварини не мали певности, яке значення цього слова, але Квікун промовляв так переконливо, а троє собак, що випадково були з ним, гарчали так загрозливо, що вони прийняли це пояснення без дальших запитів.




Розділ четвертий | Колгосп тварин | Розділ шостий