home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


СТАНИ


Європейська шляхта виховувалася на багатій культурі Еллади та Риму. Вона знала і розуміла ідеї обов’язку, права, свободи, власної гідності, життєвої мети. На цих ідеях зродилося і виросло в Європі лицарство, що присвячувало своє життя боротьбі за вищі ідеї та ідеали, поширення християнства, та насамперед — служіння своєму народові. Один з представників європейського лицарства високоосвічений наш князь Дмитро Вишневецький саме на тих засадах заснував у ХVІ ст. славну Запорізьку Січ.

Власний почин (ініціатива), власна свобода, власні зусилля виховували у європейців почуття сили, гідності, гордий, незалежницький дух. І європейські стани: аристократія, шляхта, торгівці, ремісники власними силами і боротьбою здобували станові і особисті права та вольності, навчилися їх боронити. Український народ від передісторичних часів творив з іншими європейську культуру та цивілізацію. Українська провідна верства жила тими самими ідеями та ідеалами, що й західно-європейська. У ІХ–ХІІІ ст. український народ створив найбільшу, наймогутнішу, найбагатшу і найкультурнішу державу в Європі. Втративши у ХІV–ХV ст. переважну більшість старої аристократії[138], український народ створив у ХVІ–ХVІІ століттях нову — козацьку. Вона мечем і пером боронила народ від поневолення з півночі, сходу і півдня та заходу. І цю боротьбу вела не тільки шляхта, а й усі стани українського народу. Навіть селянський, бо він століттями орав степ з мечем при боці і не раз за життя одного покоління кидав плуг і хапався за шаблю. Орачі-лицарі — визначали наше козацьке селянство європейські історики. Ця кривава, безупинна БОРОТЬБА кількох поколінь всіх станів народу за вищі національні та людські ідеали зміцнила в українців успадковану від попередніх поколінь волелюбність, самостійність і критичність думки, національну і особисту гідність. Зміцнила настільки, що Московщина не змогла асимілювати Україну за триста років азійського нищення. Навіть московщена школою та літературою українська інтелігенція не денаціоналізувалася аж до ХІХ ст., доки драгоманівці зловили її на соціалістичний гачок. Ніхто інший, як Україна заб’є осиковий кіл у могилу московської імперії. Така сила українського національного духу.

Ми ухилилися вбік, щоби дати тло до малюнку московської провідної верстви та станів. У Московщині перша провідна верства ІХ–ХІІ ст. походила з київських князів та їхнього оточення. Змішуючись з тубільцями угро-фіннами, ця верства помалу московщилася. До неї влилася ХІІІ–ХVI ст. велика ріка татарської провідної верстви. Малий гурт українців розчинився в фінно-татарському морі. У ХVIII ст. домішалося багато балтійських німців[139], а в ХІХ ст. — інших змосковщених немосквинів (найбільше малоросів). Ті європейці домішувалися лише до аристократії та дворянства (О. Грибоєдов пише: «Якби заблукав до нас чужинець, що не знає нашої історії, то він був би напевно подумав, що наші пани і наші мужики походять від двох цілковито різних народів»). Всі інші стани (понад 90% населення) лишалися азіатами. Отже, європейська домішка не могла, певна річ, змінити угро-фінно-татарської духовності москвина.

Азійські народи розвивалися за дуже відмінних від європейських географічно-господарських обставин, і тому духовність азійських народів має дуже мало спільного з європейською. Москвини не могли мати, хоч би й хотіли, нічого подібного до європейської аристократії та шляхти. Навіть сама назва «дворянин» вказує на те, що це придворний, що служить при дворі, тобто слуга. Коли найвищий стан був і хотів бути рабом, то чого ж можна сподіватися від нижчих станів. В Московщині стани творив цар. Цар давав їм «права», які сам хотів, а отже, і відбирав. Французький посол Демурьє у розмові з Павлом І висловився: «Одна з Ваших визначних осіб…». Павло зауважив йому: «Знайте, пане, що тут ніхто не є визначною особою, крім тої, до якої я мовлю, і лише доти, доки я до неї мовлю». Ці слова не означали тільки пиху, а точно окреслювали «права» станів. А життя та добробут нижчих станів залежали навіть не тільки від царя, а й від місцевих урядовців. Навіть дворянський стан залежав від ласки губернаторів. Зрештою, як пише В. Ключевський, освітній і моральний рівень московського дворянства XVIII ст. не був вищим за рівень московського селянства. Селян же навіть закони мали за безправну худобу. І не лише за кріпацтва, але й після 1861 року.

Від першопочатків історії в Московщині існували замкнені касти. Перехід з нижчої до вищої: духовенства, дворянства не дозволявся аж до 1865 року, а з селянства — до 1906 р., хіба винятково, за великі заслуги. Таких випадків траплялося мало. До 1917 року важливі державні посади в московській імперії обсаджувалися лише дворянами. Бути офіцером мав право лише дворянин. Кожна панівна верства дбає, щоб владу передати своїм нащадкам. Для цього їх треба з дитинства виховувати, прищеплювати почуття вищості над іншими. Так виховати можна лише в окремих, панських школах. І в московській імперії існували окремі школи для дворянських дітей: пажеські і кадетські корпуси, дворянські ліцеї, інститути благородних дівиць тощо.

Московські більшовики, встановивши свою імперську диктатуру в СРСР, наслідували традицію старої аристократії, організувавшись у привілейований, панівний клас «номенклатури КПРС», без належності до якої ніхто не може зробити життєвої кар’єри.



VIII. ДЕРЖАВНИЙ ЛАД МОСКВИНА | Московство | ЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ