home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


БРЕХНЯ


Ми вже наводили слова Олександра І: «Хто не бреше і не краде, той — не москвин». А ось що говорить знаний письменник: «Москвин є найбільшим і найнахабнішим брехуном у всьому світі»[150]. З новіших часів варто згадати: мільйони людей виморювали голодом, мерців не встигали підбирати, Москва писала: «СРСР — це єдина країна в усьому світі, де люди не знають, що таке бідність чи нестача харчів»[151].

Навчений досвідом століть, український народ каже: «Бреше, як москаль»; «Ти, москалю, добрий чоловік, та руки твої злодійські»; «Москаль, мабуть, тоді красти перестане, коли чорт молитися Богові стане»; «Москаль тоді правду скаже, коли вмиється свиня в сажі»; «Коли москаль каже «сухо», то залізеш в болото по вуха»; «Хоч би москаль з неба — вірити йому не треба»; «Варив чорт з москалем пиво, та й солоду зрікся»; «З москалем дружи, а за пазухою камінь держи»; «Москаль ликом в’язаний, у ликах ходить та й усіх у ликах водить»; «Від чорта відхрестишся, а від москаля не відмовишся»; «Москалики поїли наші волики, як вернуться здорові, поїдять і корови»; «Тату, лізе чорт у хату. — Дарма, дочко, аби не москаль». Сотні таких приказок має український народ[152]. В українських селах молодь влаштовувала таку забаву. Хлопці переодягалися на цигана, єврея та москвина, ходили по хатах та просили дати їм щось на вечорниці, жартом погрожуючи, що покрадуть з городу цибулю чи картоплю. У тому жарті роль злодіїв грали москвин та циган, а єврей — перекупника[153].

Крім підкуплених московським урядом, всі чужинці, що були в Московщині XVI–XX ст., пишуть про брехливість її населення. «Москвини брешуть з неймовірною безсоромністю і нахабством. Ані трохи не зашаріються, коли зловите їх на брехні. Підліших крутіїв за московських міністрів ледве чи знайдете десь у світі. Московські торгівці та ремісники найбезсоромніші ошуканці і шахраї. У Москві злодіїв та ошуканців — юрби на кожній вулиці[154].

«Москвин у брехливості не знає ні меж, ні сорому. Ошуканство він вважає за мудрість, спритних ошуканців шанує. Москвин складе в церкві на хресті кривоприсягу за пару рублів»[155].

«Я бачив у кожного москвина зовні бундючу пиху, а всередині — перелякане рабство. Взагалі, зовнішність москвина найоблудніша за всі його властивості. Тому-то москвини вважають своїм найгіршим ворогом того, хто відкриє личину їхньої зовнішності. Навіть історія є власністю царя, і він її змінює за своєю примхою. Він мало не щодня подає своєму народові історичну правду, оброблену відповідно до вимог того дня»[156]. Це писав А.де Кюстін сто років тому. Відомо, що в СРСР час від часу викидаються старі підручники історії і видаються нові без прізвищ «вичищених» діячів. Кілька разів уже змінювали зміст «історії» комуністичної партії. Твори невгодних авторів нищили. Навіть перемальовували наново великі картини, прибираючи з них «єретиків». По розвінчанні Й. Сталіна в історичних працях не згадують про його «геніальність». По розвінчанні М. Хрущова вже не згадують його жодним словом. Наприклад, АН УРСР видала 1960 р. «Історію УРСР» О. Касименка. В ній Хрущова підносять до неба, мало що не на кожній сторінці. Та сама АН УРСР випустила 1965 р. друге видання цієї самої книжки і за редакцією того самого О. Касименка, де вже немає слова про Хрущова. Не згадано навіть факту, що він був 10 років губернатором України. Деякі чужоземні бібліотеки (університетські, громадські) передплатили «Большую Советскую Энциклопедию». По кожній політичній чистці Московщина надсилає всім передплатникам нововидані сторінки з вимогою видерти відповідні сторінки з старої і замінити новими.

Мудрість московського народу каже: «Не обманешь — не продашь», «С трудов праведных не наживешь палат каменных», «Наш человек сеет ниву рожью, а живет ложью» і т. п. Уряд СРСР удержавив та планує брехню, зокрема в личині статистики, яка цілковито служить політиці. Всі господарські явища та заходи міряються гумовою політичною мірою, яку розтягають відповідно до потреб дня, як казав 100 років тому А.де Кюстін. Так Московщина обдурює своїми статистичними «досягненнями» чужоземних господарників і політиків. Виробничу статистику спритно фальшують керівники підприємств і колгоспів. Адже вони повинні виробити загадану їм «планову» кількість продукції. Та загальний безлад, канцелярська тяганина численних плановиків ставлять керівникові тисячі перешкод виконати план. Рятуючи свою шкуру, керівник примушений підробляти статистичні звіти. І про це уряд знає, але вдає, що не добачає, бо й сам підробляє, щоб не виявилася правда про «вищість» соціалістичного планування над капіталістичною «анархією».

Арифметичний підрахунок не може показати якості. Мало що не у кожному часописі СРСР читаємо про дуже низьку якість виробів. Але й низькоякісну кількість важко виробити, бо сам Держплан тому перешкоджає. За його вказівками підприємство має одержувати потрібну сировину, частини за тисячі кілометрів, хоч те саме є за кількадесят кілометрів. Тому взаємне постачання часто порушується. Всю справу часто рятує хабар. За подвійну-потрійну ціну керівники дістають потрібне. Без тих крутійств промисловість давно зупинилася б, або не давала й чверті того, що дає. Хабарі та подвійні ціни сплачуються з кишені робітників. Ніде у світі не визискують робітників так жорстоко, як у країні здійсненого соціалізму. Лише китайські кулі та африканські дикуни одержують меншу платню. У кожній країні індустріалізація збагачувала всіх людей, зростала їхня купівельна спроможність. Лише в СРСР індустріалізація ожебрачила робітників і селян до рівня значно нижчого, ніж був до 1917 року.

Як це властиве московській владі, брехню переназвали «окозамилюванням». Не хто інший, як Верховна Рада СРСР законом від 24 травня 1961 визнала: статистика і навіть офіційні промови керівників, ухвали найвищої влади були суцільною БРЕХНЕЮ, окозамиленням. План розбудови господарства 1957 року складався, щоб показати світові «грандіозні масштаби» досягнень соціалістичного ладу на гучному святкуванні 40-ї річниці СРСР. Відсвяткувавши ту річницю, відкинули (в березні 1959 р.) і той «грандіозний» план. План розвитку господарства, ухвалений 1961 року на ХХІІ з’їзді КПРС, був окозамилюванням, бо ж передбачав збільшувати промисловість на 15% щороку. Навіть за фальшованою «статистикою» промисловість СРСР зростала щорічно лише на 6% (європейські та американські фахівці вирахували на підставі московських же даних, що зростала не більше як на 3%). Окозамилювання цього плану виявилося через два роки. Уряд СРСР закупив 1963 року в Канаді 6,8 млн. тонн пшениці, в Австралії 1,8 млн. тонн, навіть у бідній Румунії — 400 тисяч тонн. У Франції купив 80 тисяч тонн борошна, у Західній Німеччині — 35 тисяч тонн. Крім того, в США 2,7 млн. тонн. Разом — 11 мільйонів 800 тисяч тонн[157]. А до 1917 р. Україна сама продавала 8,6 мільйонів тонн зерна щороку.

Визнавши існування окозамилювання, влада дозволила пресі писати про окремі його з’яви. «Дехто з керівників прикривав хиби та нестачі в сільському господарстві та в промисловості гучними словами, обіцянками, що їх ніколи не виконував, окозамиленням, нереально високими зобов’язаннями і подібним шахрайством»[158].

«Голова колгоспу Сорокін записував до прибуткових книжок молоко, що його не мав, а потім виписував те молоко на годівлю телят, поросят, яких не було взагалі в колгоспі. Навіть записував, що 20% молока випили доярки та скотарі. Голова райвиконкому Бризгалов дав премію цьому колгоспові за збільшення надоїв молока. Інший колгосп звітував, що засіяно 100 га кукурудзи, а перед жнивами одержав посвідку, що та кукурудза загинула»[159].

Керівники колгоспів, районів, областей фальсифікують у звітах мільйони центнерів зерна, городини, мільйони голів худоби, свиней, курей, що їх виростили, виплекали колгоспи… лише на папері. Мільярди квадратних метрів новобудов існують лише у звітах.

Окозамилювання бачимо у всіх без винятку галузях життя: у літературі, мистецтві, науці, політиці, господарстві, законах, наказах, з’їздах. Всі «замилюють». Поруч із хабарем окозамилювання стало головним способом врятувати голову в тому безладді, що називається «планове господарство».

І тут можна простежити давню московську традицію. Скажімо, в Московщині був 1603 року великий голод. Цар Борис Годунов не хотів, щоб про нього дізналася Європа і заборонив голодним та голодранцям виходити вдень на вулиці в тих містах, де жили чужинці. В Москві, крім того, влаштував походи добре зодягнутих, здорових людей під вікнами іноземних посольств.

За часів голодомору України 1933 року в Москві перебував французький прем’єр-міністр Е. Еріо. В Європі ширилися чутки про голод в Україні. Отже, москвини хотіли, щоб той на власні очі переконався, що ніякого голоду нема. У Києві тисячі людей чистили, фарбували стіни будинків на Хрещатику та виставляли на вітринах усілякі товари. В день приїзду Е. Еріо влада видала комсомольцям, комуністам новенький одяг і вивела їх на Хрещатик вітати гостя. Проїхавшись Хрещатиком та поївши-попивши на розкішному прийомі, Еріо повернувся до Франції і офіційно заявив, що жодних ознак голоду в Україні не бачив. За часів голодомору не дозволялося поїхати до України жодному іноземному кореспондентові, крім тих, які продали своє перо Московщині і писали до американських газет, що ніякого голоду в Україні немає.

Коли Катерина ІІ захотіла подивитися на Україну, її фаворит Потьомкін набудував на Дніпрових берегах театральні лаштунки гарних сіл, великих мостів тощо. Катерина була дуже задоволена «достижениями», і дала йому в нагороду 42 тисячі десятин козацької землі, обернувши вільних селян на кріпаків.

Ще одна форма брехливості в СРСР. У всьому світі новоухвалений закон стає правосильним і обов’язковим лише по його оприлюдненні. Із 7 тисяч законів, ухвалених Верховною Радою СРСР, оприлюднено лише кілька сот. З 390 тисяч указів уряду СРСР оприлюднено лише кілька тисяч[160]. Позначку «секретно» мають 95% документів уряду після 1917 р. За московськими законами і до, і після 1917 р. «секретні», НЕоприлюднені закони є правосильні й обов’язкові. Така от «правосвідомість».

Москвини від першопочатків своєї держави замкнули кордони, щоб європейці не дізналися про справжню Московщину. Упродовж своєї історії москвини постійно замилювали очі іноземцям. Саме цій меті слугує багато оприлюднених законів. Найліпшим прикладом є оприлюднена Конституція СРСР. У ній немає слова правди, кожне з них треба читати навпаки: якщо написано «має право», треба читати «НЕ має права». Наприклад, право народів СРСР вийти з Союзу. Або право вільного слова, зборів, молитви, відкритого суду та інших «прав». Європейські та американські науковці написали тисячі книжок про СРСР, виходячи з документів, що їх Московщина оприлюднила, щоб обдурити чужинців. І дуже часто їй це вдається. Це теж давня традиція Московщини, але в СРСР значно вдосконалена. Царська і більшовицька Москва обдурила чи купила малоросів брюховецьких, кочубеїв, галаганів, яворських, ягужинських, розумовських, безбородьків, гоголів, драгоманових, винниченків, скоропадських, скрипників, чубарів, любченків, тичин, корнійчуків, шелестів, кириченків і т. п. А по Другій світовій війні зуміла надбати мільйони малополяків, малочехів, малоболгар, маломадяр, малонімців, малофранцузів, малоіталійців, малоанглійців, малоамериканців, мало-… не всіх народів, в особі отих піків, торезів, кадарів, гомулок, тольяттів, димитрових, берутів, фостерів.

Московський монархічний уряд мав у світі лише кілька сотень чужинців (не рахуючи чехів, сербів, болгар), що служили Московщині, та й тим Московщина мусила платити. Московський соціалістичний уряд має десятки мільйонів таких своїх п’ятих та шостих колон. Всі брюховецькі, драгоманови, скрипники разом не варті Московщині й частки такого малоамериканця, як міністр закордонних справ США Дін Раск, з його політикою підтримки «единой, неделимой России». І таких американців є чимало на найвищих посадах, а до них ще додамо журналістів, редакторів, професорів, радіокоментаторів, письменників, ба навіть священиків разом з єпископами, які щиро слугують «матушке России» не гірше за самих москвинів. Уряд США дав московським емігрантам мільйон доларів на окозамилювання (московське видавництво у США). У 200 університетах США на кафедрах слов’янознавства москвини та москволюби замилюють очі десяткам американських студентів (завтрашніх політиків). Перебравши владу, президент Дж. Кеннеді одразу зняв заборону ввозити книжки, журнали, часописи з СРСР. По кількох місяцях Московщина подесятерила висилку до США свого окозамилювання. Американські університети та міські бібліотеки купують оте окозамилення за мільйони доларів. Отже, нема чого дивуватися, що Московщина так часто дурить американців.

Отже, у жовтні 1917 року відродилася, по короткому занепаді (1855–1917), стара НАЦІОНАЛІСТИЧНА Московщина з її старою традиційною державою. Це підтверджують і самі визначні москвини, кажучи: «Більшовицька реакція є закінченням доби європеїзації Московщини»[161]. Національний інстинкт москвинів нехибно вказав їм на джерело їхньої слабості, на їхню найбільшу державницьку помилку — Петрове «вікно в Європу». І вони знову замурували 1917 року це вікно… «Московщина повернулася назад до XVI ст. до «Пыточного Приказа», до опричнини, до Соловків, до шукання «измены и подноготной правды». Кремль, що пам’ятав іванів, малют, годунових і «тишайших», знову вступив на історичний кін у знаних візантійсько-азійських шатах соціалістичного православ’я — большевизму. І сучасні князі московські в СРСР, шукаючи нових форм старого московського імперіалізму, старанно відбудовують ідеї Івана ІV про ІІІ Рим та всілякі «електрифікації» Петра І»[162].

По 1917 році немосковські народи імперії, звільнившись з її обіймів, БИЛИ ЇЇ, доки стало сили. Вогонь ненависті до «матушки», що горів у їхніх душах, спалахнув таким величезним полум’ям, що спалив те зненавиджене ім’я на немосковських землях імперії. Не здолавши спалити ті немосковські землі, змушені були москвини сховати стару ненависну назву за якоюсь личиною. Обрали найбрехливішу з найбрехливіших маску СРСР. Але кожна московська дитина знає, що «матушка Россия» лишилася непорушною, незмінною. Після євреїв москвини є найфанатичнішими націоналістами-шовіністами з усіх народів. У Московщині всіх політичних барв, всіх громадських станів, і «матушка» Андрія Боголюбського ХІІ ст. і «матушка» Микити Хрущова були ВЛАСНИЦЕЮ не лише їхнього тіла, але й ДУШІ. Заради неї приносяться жертви людською кров’ю, муками (чужими і своїми) у всіх століттях московської історії аж посьогодні. «Ми, москвини, віримо в державу, як у Бога, і тому вважаємо великим злочином сумніватися у праві держави робити все, що вона захоче»[163].




ГОСПОДАРСЬКА БЕЗПОРАДНІСТЬ | Московство | IX. ТВОРЧА ЯЛОВІСТЬ МОСКВИНА