home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


II. МОВА І ЛІТЕРАТУРА МОСКВИНА

Аж до ХІХ ст. москвини не мали граматики своєї мови.

М. Трубєцькой


Балачки про рівновартність московської літератури з європейською є лише пихатою маячнею.

В. Бєлінський


Запозичивши дещо з китайської культури, татари перебрали також і толерантність китайського релігійного світогляду. Татари тоді щойно перейшли з поганства на магометанство, але його запеклість (фанатизм) ще не опанувала татарську душу. Старий, ще не забутий поганський світогляд велів їм боятися помсти чужих богів. І татарська влада взяла християнську церкву в Московщині під свою охорону. Монастирі та церкви разом з людьми, що до них належали, ніякої данини не платили. За кривди священикам або ченцям татарська влада карала. Вона не перешкоджала навертати на християнство навіть і татар. Серед татарської аристократії в Сараї було чимало християн. В татарському війську служило багато москвинів-християн. У свою чергу московські єпископи наказували своїм священикам молитися за хана Золотої Орди. Така пільга (привілей) церкви дала їй силу врятувати тодішню українську мову не лише в Церкві, а й у державному урядуванні. Тоді в Московщині єпископами, священиками, ченцями були українці, що їх прислав з Києва митрополит і якому вони підлягали. Самозрозуміло, вони готували священиків з місцевих людей та вчили дітей місцевої провідної верстви мовою староукраїнською. Але та провідна верства була дуже тоненька, а в ній ще тоншою була плівочка нащадків колишніх українських цивілізаторів з Києва. Переважна ж більшість уже була угро-фінно-татарською. Держава зростала і владно вимагала і розвою культури, якщо не освічених, то бодай письменних урядовців, дипломатів. Культурний розвиток неможливий без виробленої власної мови. Відокремлені від усього культурного світу угро-фінни не могли розвинути у своєму пралісі мову, вищу за життя того пралісу. Татарська мова була значно багатшою за угро-фінську, але й вона в Московщині занепадала. «Нарешті московські правителі зрозуміли, що для «книжного дела» треба мати справжніх учених. Своїх не було, отже почали закликати їх з Києва. Так у ХVI–XVII століттях освіта й література Києва цілковито опанували московську»[21]. «Українці обсадили в Московщині всі керівні посади. Вони — митрополити, єпископи, вихователі царських дітей, учителі шкіл (що їх вони ж заснували), міністри, науковці, вищі державні урядовці. Все підпадало їхнім впливам та реформам. Вони виправляли церковні книжки, реформували церковні та державні установи, писали книжки, укладали граматику та правопис, складали програми навчання, навіть накидали нам свою вимову» (К. Безсонов). «Від остаточного потатарщення московської мови врятували сильні впливи Києва. Аж до М. Ломоносова (1711–1765) всі москвини вчилися з української граматики Мелетія Смотрицького» (М. Трубєцькой). «Аж до XVIII ст. Московщина жила чужим літературним добром: Києва, Львова, Вільна. Власних же московських письменників майже не було. Київ зробив величезну послугу Московщині, ознайомивши її з культурним надбанням Європи. Граматика М. Смотрицького дуже вплинула на московську мову XVII ст. Спроба М. Ломоносова її змінити не вдалася»[22]. Так у XV–XVII і почасти XVIII ст. розпочалася і тривала українізація московської мови.

Ніщо не може рости без ґрунту. Він бо дає поживу всьому, що на ньому росте. І національна мова та література може зростати лише тоді, коли має корені в рідному, а не чужому ґрунті. Латинська мова була власним витвором європейців, була споріднена з їхніми народними мовами. Тому латина могла запліднити їх і тим започаткувати розвиток національних літератур європейських народів. Щиро слов’янська, українська мова була цілковито чужою московській народній (фінно-татарській). Так українська мова в Московщині опинилася без ґрунту і не могла запліднити московську народну, як це зробила латинська в Західній Європі. Але багатюща, сильна старо-українська мова, що нею писали вже в ХІ і дальших століттях науково-філософські твори, змогла запанувати в церкві, школі, літературі й уряді Московщини. Іншими словами, обернулася на мову державну для всієї імперії, мову провідної верстви. А від цього — лише один крок до гегемонії українців в імперії, два кроки до перенесення імперської столиці до Києва, три кроки до повернення Московщини до старого стану з ХІ ст. — колонії. Рятуючись від такої можливості, москвини радше інстинктивно, ніж свідомо, стали на протилежний шлях, що підривав, віддалював московську мову від української. А що самим зробити те було несила, то закликали собі на допомогу німців.

Розбудовуючи військову потужність Московщини, Петро І запрошував сотнями німецьких фахівців на державну службу. По загарбанні Прибалтики балтійські німці самі посунули туди хмарами. І в XVIII–XIX cт. (та значно й пізніше) все культурне і політичне життя Московщини опинилося в німецьких руках. Чистокровними німцями були Катерина ІІ, Петро ІІ, міністри К. Мініх, А. Остерман, А. Бірон, С. Вітте, В. Плеве, П. Струве, О. Бенкендорф, Л. Дубельт, Е. Нольде, Нессельроде, Таубе, Фредерікс, Штюрмер, Саблер, Корф та інші, професори Б. Брант, М. Вольф, Б. Кафенгауз, О. Рігельман та сотні, коли не тисячі інших. Вони реорганізували московське військо, флот, державну адміністрацію, грошове господарство, розбудували промисловість, керували дипломатією і т. п. Проф. В. Даль уклав словник московської мови. Проф. А. Гільфердінг зібрав московські етнографічні матеріали. Брокгауз та Ефрон видали московську енциклопедію. Проф. Г. Баєр вигадав московську теорію варязького походження Руси.

Як українська, так і німецька мова не мала нічого спільного з московською азійською народною мовою. Як українські цивілізатори, так і німецькі не знайшли в московській народній мові основи, матеріалу, щоб з них творити московську літературну мову. Отже, німці змушені були робити те, що перед ними робили українці. Тобто запроваджувати до московської мови німецькі слова, як раніше запроваджувалися українські. А що німці вважали себе вищою за москвинів расою і з погордою дивилися на все московське, то вони навіть не надавали московської форми запозиченим словам. Наприклад, залишили зайвий у московській мові німецький суфікс «ир» (комментировать). Кожна мова позичає слова з інших, але розвинені мови запозичують лише нові наукові та вузькотехнічні слова. А бідна московська мусила позичати звичайні, щоденні, що їх кожний більш-менш культурний народ має свої власні. Московська взяла в німецької, наприклад: абрикос (жерделя), бархат (оксамит), брандмейстер (пожежник), брюки (штани), брухт (покидьки), бунт (повстання), бурт (купа), вакса (мастило), вал (окіп), ванна (купіль), вахта (варта), гауптвахта (вартівня), горн (ріжок), гастроль (виступ), глетчер (льодовик), глазурь (полива), камердинер (покойовий), кант (облямівка), краги (холявки), кран (затичка), лозунг (гасло), лакей (прислужник), маклер (посередник), мундштук (цибух), орден (відзнака), офицер (старшина), обер-, унтер-офицер (над-, підстаршина), пакгауз (комора), парта (лавка), патронтаж (ладунка), пилигрим (прочанин), пушка (гармата), ранец (наплечник), траур (жалоба), фальшивый (підроблений), флюс (пухлина), флаг (прапор), флагшток (щогла), фон (тло), форпост (передова варта), фрахт (перевізне), футляр (коробка), шанцы (окопи), шахта (копальня), швейцар (двірник), шельма (крутій), шина (обруч), шкатулка (коробочка), штемпель (тавро), штиблеты (черевики), штука (одиниця), штурм (наступ), штурман (стерновий), шулер (шахрай) і десятки тисяч подібних.

За часів війни з Наполеоном москвини загналися були аж до Франції. Культурний блиск Парижа так приголомшив їх, що вони відчули свою неповноцінність, яка зродила в них страх перед силою Європи. Щоб якось приглушити той страх, москвини кинулися надолужувати свою відсталість: вивчати французьку мову та мавпувати французькі звичаї. Тоді в Московщині залишилося багато полонених французів. Їх москвини наймали вихователями своїх дітей. Ті французи заклали т. зв. пансіони, де навчали московську молодь французької мови та французьких «изящных манер». Московські школи світили порожнечею, а французькі пансіони були переповнені, хоч платня за навчання в них була дуже висока[23]. Годі й казати, що те мавпування було лише поверховим. «На людях у французькому фраці, а вдома таргани і блощиці в ласці», — глузували українці з тих офранцужених москвинів. Проте ця мода залишила в московській мові десятки тисяч французьких слів, і знову-таки звичайного, щоденного вжитку: азарт (запал), аккомпанемент (супровід), амплуа (роль), ангажемент (запрошення), анонс (оповістка), антракт (перерва), аплодисменты (оплески), апломб (самовпевненість), армія (військо), артиллерист (гармаш), артист (митець), ассортимент (набір), атака (напад), афиша (оголошення), балюстрада (поруччя), баланс (рівновага), бандаж (перев’язь), барьер (перепона), бассейн (сточище, водойма), бивуак (табір), блондин (русявий), бокал (келих), бонна (нянька), бордюр (окрайка), ботфорты (чоботи), брошюра (книжечка), брюнет (смаглявий), бульйон (юшка), бутылка (пляшка), бюджет (кошторис), бюст (погруддя), визит (відвідини), вуаль (серпанок), галиматья (нісенітниця), гарантия (запорука), гардина (завіса), гарнизон (залога), гувернантка (вихователька), девиз (гасло), декаданс (занепад), департамент (відділ), деталь (подробиця, частина), диссонанс (розлад), эксплуататор (визискувач), экспорт (вивіз), элегантный (чепурний), этажерка (полиця), этикетка (наліпка), жетон (значок), интерес (зацікавлення), интимный (близький), кавалерия (кіннота), канделябр (світильник), каприз (примха, вередування), карьер (каменище), квартира (помешкання), квитанция (посвідка), колонист (поселенець), команда (наказ), коммерсант (торговець), компания (товариство), комплот (змова), компот (узвар), компрометация (знеславлення), коммуникат (повідомлення), констатировать (стверджувати), контур (обрис), конфеты (цукерки), костюм (убрання), кошмар (жах), кулинар (кухар), кулисы (лаштунки), курьер (посланець), магазин (крамниця, склад), манеры (поведінка), манкировать (ухилятися), манто (накидка), марш (похід), маршрут (розклад подорожі), медаль (відзнака), мемуары (спогади), модистка (швачка), мотив (спонука), оранжерея (теплиця), ордер (наказ), пансион (бурса), портмоне (гаманець), пейзаж (краєвид), персона (особа), пьедестал (підніжжя), поза (постава), престиж (повага), приз (нагорода), район (округа), рапорт (звіт), режим (лад), резонанс (луна), результат (наслідок), реноме (слава, розголос), репрезентабельный (показний), репрессия (утиск), ресторан (харчевня), ресурсы (засоби, запас), секрет (таємниця), серьезный (поважний), сигнал (знак), спектакль (вистава), стаж (досвід), табуретка (стілець), тираж (наклад), трактир (корчма), фаворитка (улюблениця), фамильярность (панібратство), фетр (повсть), флірт (залицяння), флакон (пляшечка), флаг (крило), фонд (запас), формат (розмір), шалопай (гульвіса), шеф (начальник), шофер (водій) і т. п.[24].

Так творилися в Московщині дві мови: мова простолюду — народна, і мова інтелігенції — літературна. Обидві існували відокремлено одна від одної аж до О. Пушкіна. Московський поет-народник М. Нєкрасов написав сатиру «Разговор барина с мужиком». В ній ані мужик «барина» (інтелігента), ані «барин» мужика не розуміли, хоч обидва говорили «на русском языке». І причина не в темноті «мужика», бо ж розмовляли про «мужицькі» справи.



I. ПОХОДЖЕННЯ МОСКВИНА | Московство | МОСКОВСЬКА ЛІТЕРАТУРА