II. ПЕРШИЙ ВЕЧІР

Вона зняла все до сорочки.

Великий і зухвалий в'яз

У вікна зле роняв листочки

Все ближче й ближче біля нас.

Вмостившись зручно у фотелі,

Вона була напівнага.

Тремтіла в мадемуазелі

Така тонка, тонка нога.

Манюній промінь на відсонні

Я потім розглядав щосил.

У неї він злинав на лоні

Й губах, як серед руж мотиль.

І ніжні щиколотки спіхом

Поцілував їй спрагло я.

Вона аж захлинулась сміхом

Гучним, як трелі солов'я.

Сховались хутко під убранням

Тендітні ніжки дві: «Облиш!»

Дай волю першим залицянням,

То сміхом ніби пригрозиш.

І ось тремтячими вустами

Припав я ніжно їй до віч.

Вона відкинула знестями

Голівку: «О, це - інша річ!

Скажу тобі два слова, друже...»

Я цмокнув палко в груди їй,

З чого вона сміялась дуже.

Для мене ж значив сміх такий..

Вона зняла все до сорочки.

Великий і зухвалий в'яз

У вікна зле роняв листочки

Все ближче й ближче біля нас.