home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


II

Я в тебе вірую, божественная нене,

О Афродіто! Шлях поріс тернами в мене,

Відколи інший Бог припнув нас до хреста;

Я в тебе вірую, Венеро пресвята.

Під оболоками сумна й бридка Людина.

Зодягнена, вона не є тепер невинна,

Бо гордий божий бюст їй забруднила твань,

І висохла вона, як на вогні бовван.

У рабство віддано це олімпійське тіло,

Яке й по смерті ще пожити захотіло,

Сконавши й першої позбувшись красоти!

Вкладаючи в Бовван той стільки чистоти,

Ти чарів додала, о Жінко, нашій глині,

Щоб душу немічну просяяти Людині,

Яка, закохана, ще змінить навмання

Земну в'язницю на красу ясного дня.

Забула Жінка вже й про ремесло гетери.

«Який чудовий фарс!» - від імені Венери,

Святого й ніжного, регоче з неї світ.

 


предыдущая глава | Вірші | cледующая глава