home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


II

Бліда Офеліє! Тобі, мов сніг, сліпучій,

Поринуть довелось у плин - без вороття!

- Тому, що вітровій норвезький, знявшись з кручі,

Терпкою вільністю тебе манив, дитя;

 

Тому, що в подуві, що хвилив кожний волос,

Тобі, замріяній, приніс він дивний спів;

Тому, що вчула ти Природи владний голос

У скаргах дерева, в зітханнях вечорів;

 

Тому, що рев морів, хрипкий і люті повний,-

Як на твої чуття, був надто грізний він;

Тому, що лицар твій, безумний та безмовний,

Одного ранку сів коло твоїх колін!

 

Свобода! Небеса! Кохання! О Причинна!

Ти танула від мрій, мов білий сніг в огні;

І слово марища душили безупинно.

- І зір потьмарили Безмірності страшні!

 


предыдущая глава | Вірші | cледующая глава