XXIII. МОЯ ЦИГАНЕРІЯ

Руками по кишенях обмацуючи діри

І ліктями світивши, я фертиком ішов,

Бо з неба сяла Муза! її я ленник вірний,

Ото собі розкішну вигадував любов!

Штани нінащо стерті? Та по коліно море!

Адже котигорошку лиш рими в голові.

Як зозулясті кури, сокочуть в небі зорі,

А під Чумацьким Возом - банкети дарові.

Розсівшись при дорозі, ті гомони лелію,

Роса на мене впала, а я собі хмелію,

Бо вересневий вечір - немов вино густе.

І все капарю вірші, згорнувшись у калачик.

Мов струни ліри - тіні (їх копаю, як м'ячик).

Штиблети каші просять? Овва, і це пусте!