home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


XXXIV. ПАРИЗЬКА ОРГІЯ, АБО ПАРИЖ ЗАСЕЛЮЄТЬСЯ ЗНОВУ

Падлюки, ось Париж! Заповнюйте вокзали!

А сонце висушить вогнем легень жарких

Бульвари, що колись скривавили Вандали.

Твердиня Заходу, одне із міст святих!

 

Вперед! Освітять шлях вам вилиски пожежні.

Ось вам і пристані, ось і бульвари, ось

Будинки, угорі ж - і небо те безмежне,

Що від червоних бомб зірками зайнялось!

 

Палаци вимерлі ховайте у конури!

Вам освіжають зір зніяковілі дні.

Ось і руді стада, розпусниць гурт похмурий:

Так божеволійте ж - ви будете смішні!

 

Жадлива зграє сук, прагнуших парування,

Крик золотих споруд вас зве. Крадіть! Жеріть!

Ось у судомах ніч, здригаючись, зарання

Спадає на Париж. У кого дужа хіть,

 

Пиячте! Та коли ударять світла зливи,

Із вас здираючи ваш золотий убір,

Блюватимете ви, німі та нерухливі,

У білу далечінь утупивши свій зір?

 

За королеву тост! Яка сідниця в неї!

Вслухайтеся лише, як гикавки звучать!

Вслухайтесь, як сліпма вистрибують лакеї,

Старці й недоумки у ніч жахних багать!

 

Спаскуджені серця, о моторошні пащі,

Зубами клацайте, ви, сморідні роти!

За підлу німоту дають вам вина кращі...

Звитяжці, вам ганьба роздула животи!

 

Гидотні запахи вдихайте, о падлюки!

Вмочайте в трупний яд мотузку і стилет!

На тім'я владно вам свої поклавши руки:

«Загиньте в безумі!» - наказує Поет.

 

«Тому, що риєтесь ви у жіночім лоні,

Жахаєтеся ви конвульсій, у яких

Ця жінка скільки сил душитиме в прокльоні

Ваш підлий виводок на грудях молодих.

 

О блазні, королі, недоумки, чинуші,

Чи для повійниці, чиє ім'я Париж,

Щось важить ваша їдь, тіла та ваші душі?

Вона вас струсить геть, розпусники! І ви ж

 

Завиєте, як ниць впадете наостанку,

І, гроші правлячи, зневіритеся вкрай,

Побачивши грізну червону куртизанку,

Що стисла кулаки, забувши про одчай!

 

Як гнівно тупала ногами ти, столице!

Як ніж тобі в нутро впивався навісний!

Коли лежала ти, ясні твої зіниці

Світились добрістю жовтавої весни!

 

О місто болісне, столице омертвіла,

Що груди і лице до майбуття звела,

На блідість власну ти мільярди брам одкрила,

Минувшина тебе благословить могла;

 

І, перевівши дух для більшого страждання,

Страшне життя ти п'єш! І чуєш ти тоді,

Як палець крижаний торка твоє кохання,

І в жилах струменять поезії бліді!

 

Це не погано, ні. Поезії безсилі

Вже не спинятимуть твій погляд у Майбуть,-

Очей Каріатид Вампіри не потьмили,

Де злотні сльози зір із вишини течуть!»

 

Хоч бридко: ґвалтівник твого торкався тіла,

Хоча з усіх столиць на світі ти одна

Своїми ранами Природу засмерділа,

Поет рече тобі: «Твоя Краса ясна!»

 

Тобі найкращий гімн присвятять громовиці,

Гігантський вал снаги допомага тобі;

Лютує смерть, кінець близький, моя Столице!

Всі голоси з'єднай в одній хрипкій трубі;

 

Ну, а поет збере Низотних Душ ридання,

Волання проклятих, Убивць жорстоких глум,

І бичуватиме Жінок вогнем кохання,

І строфи виринуть: «Оце злочинний тлум!»

 

- Все стало на місця: у давніх лупанарах

Ридають оргії до хрипу, як колись;

Шалений газ зі стін багряних на бульварах

Зловісно струменить в бліду небесну вись.

Травень 1871

 

 


XXXIII. ВКРАДЕНЕ СЕРЦЕ | Вірші | XXXV. РУКИ ЖАННИ-МАРІ