home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


VIII

Настане ранок, і відступить істерія,

Коли вона в коханні вигорить до дна

З мужчиною палким, кому щораз Марія

Потрібна не свята й потрібна не одна.

 

Вона отямиться: «Ніщо мені не миле!

Гидка у тебе плоть, твій рот і очі - тля!

Свій спокій віднайду в глибокім сні могили,

Де сором мертвяків хранить сира земля.

 

Мене ошукано Христовими вустами,

Поганьблено красу і вроду молоду.

Волосся і лице лобзав ти донестями,

Я не пручалася й раділа на біду.

 

Для мене - плач душі, для тебе - забаганка,

Мужчині не збагнуть гіркий жіночий гріх;

Коли в тобі живуть рабиня і коханка,

Ти врешті проклянеш жагучий шквал утіх.

 

Пропала чистота від першого причастя,

Скорбота пойняла терпкі мої вуста.

Я не змогла знайти в палких обіймах щастя,

Осквернена тоді лобзаннями Христа».

 


предыдущая глава | Вірші | cледующая глава