home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


Фрагмент

Смеркало. Праведник, неначе в землю вритий,

Здіймався на ногах дебелих; я спітнів,

Питав: «Ти хочеш зріть, як мчать метеорити?

Чом став і дивишся в безмежжя тих світів,

Де зорі міняться, як молоко розлите?

 

О Праведнику, глянь, глянь на цей фарс нічний,

Молитву прошепчи. Нам дах здобути треба!

Під плащаницею кривися і кляни;

Але якщо блукач постукає до тебе,

Скажи: «Йди, брате, геть, каліка я жахний!»

 

І Праведник стояв у синююватих тінях,

Де мертве сонце в тьмі змаліло нанівець:

«Отож продай свої мозолі на колінах,

Прочанине святий! Армарики співець

І плакальник маслин! Май жалість до невинних!

 

Пустельнику, твоя скрізь знана борода,-

Розкайся і відпий із чашечки тремкої!

Величчя і добро, любов і сліпота,-

Дурний, паскудніший від суки ти бридкої!

Я той, який повстав, і той, який стражда!

 

До кольок в животі ридаю, о здурілий,

І весело з твого прощення я сміюсь!

Я - проклятий, хмільний, блідий та знавіснілий,-

Цього ти захотів? Не хочу я чомусь.

Але лягай і спи! Цей сон мені не милий.

 

І ось, Пустельнику, ти знову тут! Мовчи!

Це правда, ніжний ти, і розум твій дрімає,

Сопеш, як гурт китів, і пирхаєш вночі,

Картаєш сам себе за те, чого й немає,

І по своїй душі заводиш знов плачі!

 

Ти - Боже око! Ні, ти - боягуз! І стопи

Божественні мене хай топчуть без вагань!

У тебе в гнидах чуб, їх повно до хвороби!

Сократи і Христи, Святі й Блаженні, твань!

Ви перед Проклятим схиліться для шаноби!»

 

Ось так я на землі волав у ніч німу

В гарячці тих видінь серед ясного змроку.

Я звів своє чоло: той привид втік у тьму,

Понісши з вуст моїх іронію жорстоку...

- До Проклятого мчіть, вітри! Скажіть йому,

 

Що біля цих колон блакитних самотою

Я слухатиму вас на дні хисткої тьми,

Поки всесвітній лад, мов сяйною рікою,

Пливе по небесах, безсонний та німий,

І зорі неводом волочить за собою!

 

О, хай він далі йде! Пов'язкою неслави

Він горло замотав, лице перекосив,

їдкий, як цукор, що попав на зуб дуплавий;

Такий, як сука, що від зграї лютих псів

Тікає і свій бік зализує кривавий.

 

Про поступ хай рече, про милосердя й про...

І мимрить хай бридку китайщину, як зайди,

Як ті недоумки,- на них ганьби тавро! -

- Співа, як гурт дітей... О Праведники, знайте,

Ми ще нагидимо в гранітне вам нутро!

Липень 1871

 

 


предыдущая глава | Вірші | XL. ЩО ПОЕТОВІ КАЖУТЬ ПРО КВІТИ