І

Буває: в пітьмі голубій,

Над морем трепетних топазів

Збунтують раптом у тобі

Лілеї, о клістир екстазів!

Епоха Саго! К бісу лінь,

Трудіться, Злаки та Мімози!

Лілея ж п'є гидотну синь

Побожної твоєї Прози!

- Лілею виплекав Кердрель;

Сонетові мине піввіку;

Дістав Лілею Менестрель,

Квіт Амаранту та Гвоздику!

Лілеї милі! Де ви є?

Немов рукава Грішниць білі,

Віршарство скрасивши твоє,

Колишуться, напівзомлілі!

У лазні митися ти став:

Твою сорочку, свій набуток,

Ранковий вітерець нап'яв

Над кодлом ницих Незабудок!

Любов дала твоїй яві

Бузкові цвїтки-гріховодки,

Та ще Фіалки лісові,

Чорнявих Німф плювки солодкі!..