III

Мисливцю білий, з-під п'яти

Твоєї рветься сполох М'яти:

Повідай, чи не мав би ти

Ботаніку хоч трохи знати?

Ти ж плутаєш, куди не кинь,

Із коником - ефемериду,

Із злотом Ріо - Рейну синь,

З норвезьким берегом - Флориду;

Бо, дорогий, Мистецтва Дар

Не в тому - вір мені, їй-право! -

Щоб Евкаліпт прийняв тягар

Гекзаметричного удава;

Червоне дерево тоді,

По наших і чужих Гвіанах,

Служило б мавпячій орді

Та маячні ліан захланних!

- Чи варті квіти Повитиць,

Лілея, Розмарин тим паче -

Посліду океанських птиць?

Сльози, якою свічка плаче?

- Я все сказав, що захотів!

А ти в бамбуковій хатині,

Замкнувшися у темноті,-

Геть витоптав би всі цвітіння,

Достойні бистрих рік Уаз

Екстравагантних хвиль! Резони?

- Поете! Всяк резон у нас,-

Затям,- смішний і безпардонний!..