10
Поза передньою стійкою, що сягала по груди, у передпокої поліцейської дільниці, куди люди зазвичай приходили поскаржитися на такі речі, як крадіжка чи вандалізм, або на сусідського собаку, що безупинно гавкає, містилася чергова частина. Там стояли столи, індивідуальні шафки і кавовий апарат зі сварливим написом «КАВА І ПОНЧИКИ НЕ БЕЗПЛАТНІ». Тут же був і пункт реєстрації. Фредді Дентон сфотографував Барбі, а відбитки пальців у нього брав Генрі Моррісон, у той час як Пітер Рендолф із Дейтоном стояли поряд з пістолетами в руках.
— Розслаб, розслаб пальці! — кричав Генрі. Де й подівся той чоловік, що був полюбляв потеревенити з Барбі про суперництво «Ред Сокс» і «Янкі» під час ланчу в «Троянді-Шипшині» (завжди сендвіч з беконом, латуком і помідорами та окремо солоний огірок на шпичаку). Тепер це був коп, котрий з радістю зацідив би Барбі в ніс. І то сильно. — Не катай пальці сам, я прокатаю, тільки розслаб їх!
Барбі подумав, що можна було б пояснити Генрі, як важко розслабити пальці, коли поряд нависають двоє з націленими на тебе пістолетами, особливо, коли знаєш, що їм нічого не варто вистрелити. Натомість він тримав рот на замку і старався розслабити руки, щоб Генрі зрештою зміг таки відкатати відбитки. І йому це вдалося, цілком вдалося. За інших обставин Барбі спитав би в Генрі, навіщо вони взагалі цим переймаються, але й на цю тему він також притримав язика.
— Окей, — промовив Генрі, коли вирішив, що відбитки нарешті чисті. — Ведіть його вниз. Я хочу помити руки. Відчуваю себе брудним просто тому, що його торкався.
З іншого боку стояли Джекі й Лінда. Тепер, коли Рендолф з Дейтоном сховали пістолети в кобури і схопили Барбі під руки, жінки витягли свою зброю. Вони тримали пістолети дулами донизу, але в повній готовності.
— Я хотів би виригати усе, чим ти мене годував, аби це було можливо, — промовив Моррісон. — Мене від тебе верне.
— Я того не робив, — сказав Барбі. — Подумай своєю головою, Генрі.
Моррісон лиш відвернувся. «Думання сьогодні тут в дефіциті», — подумав сам Барбі. Це саме те, не сумнівався він, що подобається Ренні.
— Ліндо, — погукав він. — Місіс Еверет.
— Не говоріть до мене. — Обличчя в неї було білим, як папір, якщо не враховувати темно-пурпурових дуг під очима.
— Ходи-но, сонечко, — промовив Фредді й гостро стусонув його кулаком у поперек, якраз над ниркою. — Апартаменти чекають на тебе.