home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню




V


Другого дня пішли панам поклонитись. Не почула Олеся ні привіту, ні совіту, ані любого та веселого погляду не побачила. Пани такі якісь сердиті, а горді - аж надимаються. «Будь покірна, - наказують, - та до роботи панської щира!» І чудно, і сумно було Олесі таке слухати! А далі й страшно стало. Се справдішня невольниця вона буде!.. І марно її літа молодії перейдуть! Марно пишная краса зов’яне в щоденній тяжкій роботі - у неволі!..

Ідуть до господи улицею, - як же глухо та сумно по селу, Боже милий! Спом’янула Олеся: було, вона в своєму селі йде - той привітає, другий на здоров’я спитає, декотрий пожартує, інший стане та свій смуток-жаль повістить; і старі гомонять, і молоді, й дітвора бубонить. Було тільки сонця краєчок засвітить, уже й бряк, і дзвяк по селу, рух, стук - живий люд! А тут хто й стрінеться - понурий, неговіркий, печаловитий.

Свекруха рада Олесі, як рідній дитині, не знає де її посадити, як пожалувати; та все не розвеселить вона Олесиного серденька. Була стара вже, до того ж змучена тяжкою працею та недостатками; то й веселої мови од неї не почула молода невістка. То розкаже яку пригоду людську, то на своє безщастя плачеться, тільки й добрить, що той світ, ніби вже в сьому пишному, красному світові нема ні добра, ні краси, ані правди.

Коли б хоч з чоловіком словечко перемовити, так не вирве й годинки вільної: то те він робить, то те, то йде, то їде, як гість додому навертає.

Та що далі, то все гірше. Почав пан хату одмагати: десь прикупив сім’ю людей, то треба було хати. «Ти, - каже Золотаренкові, - йди у двір; у тебе невелика сім’я, а схочеш, то й сам собі збудуєш: ти багату взяв».

Перетягли їх у двір, а тут Бог дав дитинку, хлопчик народився. Пригорнула Олеся синятко до серця, облили її дрібнії сльози. «Сину мій! дитя моє кохане! погуляв би ти в світі, полюбував красу і пишність світову, дознав би втіхи й розкоші сьогосвітньої, та гіркая твоя неволя буде! Ще в сповиточку загримають тебе, змалечку застукають, - не розів’єшся, дорогий мій квіте, ізв’янеш у зеленочку!»



предыдущая глава | Козачка | cледующая глава