home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню




Середа, 19 серпня, 12:53 (UTC –4) 22°54’09’’ пд. ш. 68°25’19’’ зх. д. Долина Смерті


— …сам факт того, що один з ботів напнув на себе «чуже» обличчя і постійно тримається перед тобою на видноті, означає, що вони від самого початку знали про вас, про тебе і Алондру!

Джефф краєм вуха дослухався до слів, що текли з навушника. Те, що відкрилося його очам, цілком і повністю заполонило увагу. А проте останні слова таки достукалися до його свідомості.

— Що? — йойкнув Джеффрі.

Поки що в його голосі чулося більше подиву, ніж страху. Американець припустити не міг, що якийсь програміст, хай навіть дуже кебетливий, сидячи у темній кімнаті за десяток кілометрів від Долини Смерті, не бачачи нічого з того, що бачить він, може розумітися на ситуації більше за нього та Алондру, адже вони знаходяться в самому епіцентрі подій.

Джеффрі помилявся. Ця самовпевненість коштувала йому життя.

— Вони від самого початку знали про ваш прихід, — долинув голос Тимура.

Бот з начепленим обличчям, як і раніше, стояв на місці. Через кров, що стікала з його маски, було важко сказати, куди він дивиться насправді. Американець занервував. Повернув голову і зиркнув на мотоцикли. До них було метрів двісті. Ніщо не заважало зірватися і добігти до байків. Знадобилося б секунд двадцять, може, тридцять. Після того боти їх нізащо не перехоплять. І хлопець заспокоївся.

Коли Джефф обернувся назад, прямо напроти Алондри, схиливши голову і вирячивши набряклі очі, стримів бот. Потвору від дівчини відділяло півметра. Якби хотіла, вона могла дотягнутися до «малюка» рукою. Джеффрі сіпонуло. Алондра ковтнула повітря і голосно заверещала. А тоді ліворуч з-поміж каменів вискочив ще один бот. За ним вигулькнув третій, четвертий. Вони лежали під носом, мов ящірки, напівзарившись у пісок! Перший схопив дівчину обома руками за горло і витягнув з приямку.

— Ні-і!!! — заричав Джефф.

Замість того, щоб кинутись навтьоки і спробувати дістатись мотоциклів, американець метнувся за дівчиною. Геройство абсолютно марне, оскільки через півсекунди після того, як боти витягли її з укриття, Алондра вже була мертвою. Потвори добре знали, куди вдаряти і що тиснути, щоб якнайшвидше позбавити людину життя; чилійці скрутили карк.

Лють затьмарила Джеффрі. Він скочив уперед і замахнувся кулаком на найближчого бота. «Малюк» легко ухилився. Американець зацідив рукою у повітря, не втримав рівновагу і лантухом покотився по схилу. Наївшись пилу, роздерши лице об дрібні камінці, Джефф опинився на дні ущелини, навпроти печер, які бачив згори. Хлопець скочив на ноги, готовий дременути геть, готовий відбиватися, якщо не матиме іншого вибору, а натомість укляк, роззявивши рота. «О Господи, — він відчув, як волосся на голові ворушиться від жаху. — Як вони до такого додумались?!»

Після падіння йому відкрилась та частина ущелини, яку раніше закривав південний виступ ущелини. Віддалік попід бескидами згуртувалась ватага з кількох ботів. Вони були настільки зайняті, що навіть не повернули голів. Поміж ботів лежав притиснутий до землі селянин з Сан-Педро. Джеффрі розгледів, що з ним робили, і виявився достатньо кмітливим, щоб моментально збагнути, чим це загрожує.

Через шок Джеффрі прогледів напад першого переслідувача. Хлопчак збив його з ніг і спробував притиснути до землі. Дивом американцю вдалося вивільнитись, не дозволивши боту сісти на шию. «Малюк» зашипів, Джеффрі жбурнув йому межи очі жменю піску. «Вони помруть, — гуділо в голові американця, — чорт забирай, якщо я не попереджу, їх усіх повбивають». Навкарачки відповзаючи від нападника, хлопець закричав, сподіваючись, що мікрофон і передавач не пошкодились під час падіння:

— Тимуре!.. Тимуре!.. Я зрозумів, звідки вони… — не доказав. Фраза завершилась надривним хрипінням — худа жилава рука здушила шию американця. Джеффрі бачив, як нові боти скочуються по схилу і мчать до нього. Та все ж, насилу вигнічуючи з горла слова, він прохрипів: — ’уга …а’ина! Др… ма’на-а-а, Тим’е!

Джеффрі боровся до останнього. Якби сутичка відбувалась уночі, боти прикінчили б його за секунду, а так спека, хоч і не урівнювала шансів, все ж притуплювала силу потвор. Хлопець пручався, стараючись вивільнити горло і попередити про небезпеку. Про загрозу, яку ніхто з них не міг уявити у найкошмарнішому сні. Та не зумів. Один з ботів втиснув його голову коліном у пісок, втопив великі пальці глибоко в очні ями і вичавив звідти зелені очі американця. Інший схилився над черевом. Покраявши живіт уламком сланцевої скелі, він запустив руки глибоко в нутро. Булькаючи, кров, жовч та лайно витікали на гарячий пісок. З того моменту, відчуваючи, як сатанинська почвара в тілі шмаркатого пацана панахає його нутрощі і розкидає їх драглистими клаптями на пісок, Джефф перестав відбиватися. Йому стало байдуже. Відтоді він хотів лиш одного: щоб його свідомість якнайшвидше поглинула темрява…



Середа, 19 серпня, 12:48 (UTC –4) Шосе № 23, неподалік Сан-Педро | Бот | Середа, 19 серпня, 13:09 (UTC –4) «DW», житловий корпус