home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню




Середа, 19 серпня, 16:45 (UTC –4) «DW», житловий корпус


Останніми днями вечеря в «NGF Lab» завжди проходила раніше ніж у, скажімо так, більш цивілізованих місцях. Це не було пов’язано з якимись дієтичними міркуваннями. Десь через тиждень після втечі ботів Кейтаро розпорядився, що вечірню трапезу слід закінчувати до настання темряви. Після 18:30 їдальня і решта кімнат першого поверху блокувалися. Туди заборонялося заходити.

…Ральф Доернберг, Кейтаро Рока, Кацуро Такеда та Оскар Штаєрман з’явились у їдальні. На них чекали всі мешканці комплексу, за винятком пораненого африканця та Ріно. Хедхантер десь заподівся. Тимур очікував, що Кейтаро візьме слово, роз’яснить ситуацію, розповість про подальші плани. Натомість японець, узявши тацю з їдлом, мовчки пройшов до свого звичного місця. Хлопець розізлився. Врешті-решт, старий Джеп міг хоча б сказати кілька слів на спомин про Джеффрі та Алондру. Ніхто не вимагав поминальної тризни з оркестром і кілометровою поховальною процесією, але не можна робити вигляд, ніби нічого не сталося! Не можна ігнорувати загибель власних людей!

Язик Тимура засвербів. Він вагався. Не хотів удруге зчіплятися з Кейтаро, розуміючи, що від старого японця залежить його доля. Можливо, навіть життя. Кілька хвилин він сидів, схилившись, на тарілкою, длубався у макаронах і набирався рішучості, щоб заговорити. На щастя, розкрити рот так і не довелося. Події того вечора вмить і назавжди відсунули Кейтаро на другий план.

— Подивіться! — раптом заверещав Ігор Ємельянов. — Гляньте, що він робить!

Росіянин, важко сопучи, підскочив. Скинувши тарілку на підлогу, рвонув до вікна. Решта присутніх повернули голови до вікон.

— Це Ріно… — першою промовила Тіана Емерсон. Бразилійка говорила непевним напівпитальним тоном, наче сумнівалася в тому, що бачить, і таким чином уточнювала, чи її колеги бачать те саме, що й вона.

А тоді всі одночасно посхоплювалися і поприлипали до вікон. Тимур опинився поруч з Ігорем. Ємельянов психував. З лівої ніздрі виткнулися шмарклі, сорочка вилізла зі штанів, недоречна краватка з’їхала набік, але нічого цього професор не помічав, тремтячими руками стискаючи підвіконня. З усіх сторін полетіли питання:

— Що це з ним?

— Що цей амбал надумав?

— Хто йому дозволив?

— Куди він їх тягне?

Кацуро позеленів. Японець ураз зрозумів, для чого ґевал випросив у нього ключі.

Кремезний південноафриканець щойно вичвалав з корпусу «EN-2». Самої будівлі, де утримували ботів, з вікон їдальні не було видно, втім, було цілком очевидно, що Ріно крокує від другого інженерного, оскільки велетень тягнув за собою двох «малюків». В обох ботів руки були зв’язані за спиною ременями. Ріно Хедхантер, попахкуючи цигаркою, волочив хлопчаків у напрямку загорожі. Боти не пручались. Лише трохи кривили роти.

Сонце ще не встигло опуститись настільки, щоб заховатись за інженерні будівлі, що стриміли ліворуч від корпусу «DW». Промені, хоч і лупили навскоси, добряче засліплювали. Попервах майже ніхто не зауважив, що за поясом у Ріно півметровий мачете.

Ральф підставив стільчика і поліз до механізму, що замикав товсте тришарове вікно. Помучившись з ручкою, відкрив одну зі стулок і гукнув Хедхантеру:

— Ріно!.. Ріно-о-о!.. Що ти робиш?

Південноафриканець не відреагував. За кілька кроків від дротяної загорожі велетень спинився, пожбурив одного з ботів у пісок і витягнув мачете з-за спини. Тепер здоровенний ніж побачили всі.

— Еге-гей! — захвилювався Кацуро. — Спиніть його! Він зараз їх покалічить.

— Ріно! — закричав крізь вікно Ральф Доернберг. — Це не вихід! Так ти нічого не доб’єшся, — на більше його не вистачило, серце взялося тріпотати, розсилаючи по артеріях відворотну млявість.

Ігор, вилупивши баньки і розкривши губи, притулився до шибки. З його рота потекла слина. Похопившись, чоловік роздратовано втер рота тильною стороною долоні.

— Його треба спинити! — заметався Кацуро Такеда. — Чорт забирай, що за ідіотизм? Дайте мені дробовика, я пристрелю цього божевільного.

Хедхантер обернувся і подивився на залляті м’яким світлом вікна їдальні. Похилі промені рикошетили від скла, через що Ріно не міг бачити сконфужені писки, що тулилися купи за шибками. Та він знав: вони є. Відштовхнувши лежачого бота ногою, він поставив другого на коліна перед собою і, скубнувши за волосся, задер йому голову.

Кацуро кинувся до відкритого вікна і загорлав:

— Кретин! Придурок недоношений! Відпусти його!

Ріно підняв голову і, затискаючи зубами сигарету, вишкірився. Правий кулак міцніше стиснув обмотану коричневим скотчем дерев’яну рукоять мачете.

— От лайно… — вилаявся Ральф.

— Око за око, зуб за зуб, — прохарчав здоров’як. (Щоправда, корпус «DW» був надто далеко, і його слів ніхто не розібрав.)

Молодий японець тим часом накинувся на Кейтаро:

— Nantoka sitekudasai![83] — закричав він. — Це наші гроші! Чому ви дозволяєте цьому африканському тупаку заправляти нами?

Джеп не відреагував, з отупілим заціпенінням слідкуючи за подіями.

Не відпускаючи волосся жертви, Ріно заніс праву руку над собою.

— Це вам за Джеффа, гниди, — люто прошипів він, пустивши носом дим.

(Насправді все було не зовсім так. Молодий американець подобався Хедхантеру, та не настільки. Ріно брехав собі. На ділі він мстився за страх. Мстився за те, що в одній з тисяч безіменних ущелин Долини Смерті раніше не відоме гидке почуття скрутило пряму кишку подвійним морським вузлом і примусило його тремтіти, мов пекінеса у морозну погоду.)

У книжках пишуть, що в таку мить мачете має видати гострий звук, котрий зі свистом розтинатиме повітря. В реальності — нічого подібного. Півметровий ніж без жодного звуку майнув у повітрі і, ледь чутно швякнувши, врізався у м’яку плоть.

Кров линула суцільною плівкою, мов компот з перехиленої каструлі.

Тіана та Ребекка з відразою відвернулись. Ємельянов сповз на підлогу. Кейтаро не вимовив ні слова. Кацуро заскрипів зубами від злості:

— Гнида… У тій голові нанороботів на двісті мільйонів…

Південноафриканцю не вдалось одним ударом перерубати шию. Він замахнувся ще раз і хвиснув ножем. За другим разом мачете остаточно відділив голову від тіла. Бризкаючи темною кров’ю, тулуб захитався. Хедхантер підняв відтяту хлопчачу голівку і по-варварськи струснув нею над головою. Після чого — відкинув на пісок.

— І нащо ми найняли його? — шепотав Ральф. — Він же дикун…

Ріно схопив другого бота, ривком поставивши його на коліна. Переклав руку вище, стиснувши в кулаку русяве волосся. Мачете втретє злетів угору.

— А це за Алондру і моїх хлопців, які наклали головами в триклятій пустелі.

В ту мить, коли Ріно ладнався нанести удар, бот роззявив рота і заревів. Нестерпний рик, мов вибухова хвиля, відкинув усіх спостерігачів від вікон їдальні. Хтось перечепився й упав, жінки заголосили, забряжчали скинуті додолу тарілки. Навіть незмінно незворушний Кейтаро відскочив назад, врізавшись у стіл.

Хедхантер теж здригнувся, проте чуба не випустив. Звірячий рев, від якого, здавалось, двигтіла земля, тільки розлютив його. Вклавши в удар усю свою скажену силу, велетень одним махом розрубав горлянку навпіл. Громоподібний крик урвався, поступившись ледь чутному бульканню. Тіло, бризкаючи кров’ю, розпласталось на піску.

Ріно вийняв зітлілу цигарку з губ, діловито сплюнув під ноги і заштовхав недопалок в ніздрю страченого бота. Потому старанно обтер мачете об пісок, підібрав другу довбешку і почалапав до огорожі.

З внутрішнього боку кожної з опор, що утримують грубі дроти, виступають спеціальні прогумовані виступи. Їх спроектували для зручності обслуговування загорожі. На виступ можна ставати і перевіряти чи лагодити (однією рукою, звісно) ізолятори, не боячись, що тебе довбоне струмом. Хедхантер наблизився до стовпа, вибрався на уступ і, балансуючи на одній нозі, нашпилив першу голову на загострений вершечок опори. За мить друга макітра красувалась на такій же палі за кілька метрів від першої.

— Отак краще, мої витрішкуваті цуцики, — Ріно потер руки. — Не знаю, чи можете ви думати в нормальному сенсі цього слова, чи ви просто безмозкі машини, що все ідеально розплановують. Але якщо ви таки думаєте, то наступного разу помізкуєте двічі, перш ніж убивати когось із наших.

Насамкінець південноафриканець почимчикував до складського корпусу «DE», приніс звідти лопату і взявся без поспіху рити могили для обезголовлених тіл.

— Цього психа треба взяти під арешт, — лютував Кацуро, спостерігаючи, як спокійно і розмірено Хедхантер копає яму. — Він тільки нашкодить! Він неконтрольований!

Ніхто не зважав на його заклики. Народ поволі розбрідався, дивлячись собі під ноги. Можливо, японець і мав рацію, але після смерті Джеффа й Алондри ніхто, крім Кацуро, Ігоря і, можливо, Кейтаро, не засуджував криваву екзекуцію.

Голови ботів так і лишились на палях.



Середа, 19 серпня, 13:09 (UTC –4) «DW», житловий корпус | Бот | LXIII