home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню




П’ятниця, 21 серпня, 09:45 (UTC –4) «DW», житловий корпус


— Хантере, — покликав Тимур, зазирнувши в кімнату.

Хедхантер дрімав після сніданку, але, почувши хлопця, підвівся.

— Українцю…

— Я дещо придумав, — вимовив програміст.

Ріно посунувся на ліжку, даючи місце Тимуру.

— Викладай.

Хлопець сів на край койки, заклав долоні між коліна.

— Треба вдарити по них вночі, — відчеканив він.

— Що?! Ти сказився!

— Може пройти кілька днів, перш ніж вітер уляжеться. Нам слід висуватись у Долину опівночі.

— Дундук! — зопалу рикнув Ріно. Він уявив, як би почувався, надибавши бездушного Вілла у темряві… дозволивши йому підійти у цілковитій темряві.

— Спершу вислухай мене, — заторохтів Тимур. — Боти запрограмовані аналізувати результати кожної сутички з ворогами, щоб не повторюватись і в той же час виявити шаблонність дій суперника. Вони звикли до нашої тактики. Вони, поза всяким сумнівом, помітили, що ми виступаємо лише протягом дня, а після заходу сонця тікаємо на базу. Вдень «малюки» ховаються від сонця в печерах Долини Смерті, але я певен — вони чекають на нас, готові нас зустріти. Пригадай: попри спеку, боти засікли наближення Джеффрі й Алондри, не виключено, що вони й за тобою слідкували! Зате вночі «малюки» сновигають пустелею у пошуках їжі та води. Боти не очікують нарватись на когось, бо знають, що ми, мов тхори, забарикадувались у лабораторіях.

Бот

— Наскочити на них посеред ночі — чисте самогубство.

— Знаю! У темряві боти впевнені у своїх силах. Занадто впевнені, Ріно. Саме тому є сенс скористатися ніччю. — Тимур перевів подих. — Я пропоную вночі прослизнути через Атакаму і влаштувати засідку в Долині Смерті. Біля їхнього лігва. Якщо ми нападаємо вдень, кожна змарнована хвилина (а вони, повір, будуть) наближатиме нас до ночі. Налетівши на «малюків» перед світанком, ми виб’ємо з-під них ґрунт, змусимо помилятись, адже тоді вони знатимуть — кожна хвилина підводить їх до сходу сонця, а заховатися ніде.

— Фуф… — видихнув Ріно. — Це збіса ризиковано, фелла.

— Не більш ризиковано, ніж пертись на ботів напролом серед білого дня, — змахнув руками українець, — Ріно, у нас буде газ! Ми заляжемо в засідці коло «гнізда», дочекаємось повернення вишкварків і підірвемо балони з рідким зоманом. Усе!

Ріно хмурився, вепрячі очиці металися з боку в бік.

— А якщо вони перехоплять нас до того, як ми заляжемо в Долині?

— Я думав про це. До третьої ранку сидів за картами і… дещо вигадав. Увечері ми виїдемо на південь — у протилежний від Долини бік. Навіть якщо боти засічуть автомобілі, вони нізащо не здогадаються про мету вилазки. Сумнівно, що вони підуть слідом за нами.

— О’кей. А потім?

— Досягнувши лагуни Баррос-Неґрос, повертаємо на схід і вибираємося на трасу, що сполучає Сан-Педро і Paso Sico[84]. Далі розвертаємось і на всіх парах несемося на північ до Сан-Педро і вриваємось у Долину Смерті зі сходу. Я продивився карту Долини — з цього боку ми зможемо підібратись на машинах до самого лігва!

— Ти просто крейзі, українцю…

Ріно пережовував план Тимура.

Спливло небагато часу, і амбал звів голову. Крихітні оченята пломенились рішучістю:

— Поклич Джеро. По дорозі введи його в курс справи, перекажи все, що виклав мені. Покажи все на карті. Починаємо готуватись зараз же.

Вже у проході Тимур обернувся:

— Хочеш виступити сьогодні?

— Так. Чи ти маєш якісь плани на вечір, фелла?

Хлопець посміхнувся і залишив кімнату.



Четвер, 20 серпня, 13:17 (UTC –4) Дослідницький комплекс «NGF Lab» | Бот | П’ятниця, 21 серпня, 23:22 (UTC –4) «EN-1», перший інженерний корпус Підземний гараж