home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню




Субота, 22 серпня, 02:30 (UTC –4) «EN-2», другий інженерний корпус


Кацуро Такеда помалу, мов сновида, сунув коридором. Він усе ще почувався кволим, але жар уже спав. Обабіч нього тяглися пластикові двері, за якими в камерах скніли боти.

Неголене лице Кацуро ховала тінява. У центральних галереях п’ятиповерхової башти панував півморок. Японець міг би ввімкнути світло, але він не хотів, щоби хтось дізнався про його нічні відвідини. Шлях осявало кволе світло, що пробивалося з карцерів і розмитими прямокутниками липнуло до підлоги.

Кацуро крокував беззвучно. Здавалося, по коридору лине примара. Попри це боти реагували. Щойно силует проминав суміжні камери, вони розплющували очі. Замість того, щоб лежати й телющитись у стелю, «малюки» підводились і… йшли до дверей. Насідали, тиснулися фізіономіями до бруднуватого пластику, не зводячи очей з нічного гостя.

Молодий японець пройшовся до кінця коридору і так само неспішно повертався назад. Раптом він зупинився біля одної з камер. Зробив крок до дверей. Бот, що стояв з іншого боку, відсторонився. Хвилину чи дві вони споглядали один одного. З одного боку — каламутно-олов’яні очі Кацуро, навпроти — сині з кривавими підтьоками баньки бота. У їхніх очах прозирало щось спільне.

Піднявши руку, Кацуро притулив долоню до прозорих дверей. З протилежного боку бот приклав свою долоню. Отак вони й стояли, розділені сантиметровим шаром пластику, неначе батько й син під час побачення у в’язниці.



предыдущая глава | Бот | Субота, 22 серпня, 02:39 (UTC –4) Долина Смерті