home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню




Субота, 22 серпня, 02:39 (UTC –4) Долина Смерті


Південноафриканець начепив на лоба ноктовізор і втупився у вершину вапнякового кряжа. Ґевал зберігав холодність, але в грудях важніла свинцева напруга. Схованка у тісній щілині під похилим карнизом здавалась напрочуд вдалою. Джипи були захищені з трьох боків, але… Було одне велике «але». Якщо на гребені замість Тимура вигулькнуть безмозкі демони, то затишне укриття моментально перетвориться на пастку, яка має всі шанси за кілька секунд обернутися на могилу.

Час спливав. Тимур не з’являвся. Клейка тиша доводила до божевілля.

Коли годинник на бортовій панелі показав 02:42, Алан Ґрінлон тихенько кахикнув і, нахилившись, запитав:

— Ріно, а що, як він не повернеться?

— Замовкни, — мотнув головою Ріно.

— А все ж таки. Хтось піде слідом за ним чи як? Ми ж не можемо сидіти тут до ранку.

— Стули пельку! — гримнув Хедхантер.

— Не гарчи. Ти чудово знаєш, з чим ми маємо справу.

Заворушившись, у розмову встряв Стефан Ермґлен.

— Я думаю, їх там нема. А Тимур скоро повернеться, — пробубнів лікар. За мить, подумавши, що його не зрозуміли, швед доказав: — Я маю на увазі, ботів там нема взагалі.

— Що ти маєш на увазі? — здивовано і в той же час з нотками надії перепитав Ріно.

— Я кажу, що…

— Дивіться! — вигукнув американець, витягнувши руку поміж кріслами. — Он він.

Саме в цей момент Тимур перелітав через гребінь. Він не потурбувався пошукати яку-небудь опору на зовнішньому боці вапнякової стіни, і з усього маху гепнувся у пісок, здійнявши майже невидимі у темряві хмарки куряви. Через секунду хлопець був на ногах і величезними стрибками спускався по бархану. Дробовик метелявся за спиною. Діставшись твердого ґрунту, програміст припустив до джипів, мов очманілий.

Чисто інстинктивно Ріно завів позашляховик. Моментально авто з африканцями, що вимальовувалось праворуч у пітьмі, відгукнулось співзвучним дирчанням.

До машин лишалось метрів двадцять, коли Тимур, не витримавши, розкинув руки і закричав:

— Ріно, їх нема!

— Що?! — Хедхантер визирнув крізь напіввідчинені дверцята.

— Їх тут немає вже принаймні два дні. Відтоді, як почався вітер, — хлопець, хекаючи, налетів на «Туарега» і розлігся на капоті.

— Як ти знаєш?

— В ущелині — жодного свіжого сліду. Все замело піском. Боти пішли.

Зблідлий українець ввалився в салон і, віддихуючись, плюхнувся на сидіння.

Хедхантер, звівши брову, повернувся до Ермґлена.

— Бляха, як ти здогадався, костоправе?

— Та це очевидно. Після сутички з Джеффрі боти зрозуміли, що їх вистежили. Тому й пішли.

Тимур з Ріно перезирнулися. Їх наче холодною водою обдали. Хлопець перестав сапати.

— Ми ідіоти, — прикусивши губу, визнав Ріно. — Довбані кретини. Авжеж, так і є: вони знайшли собі лігво деінде.

— Вертаємось на базу, — запропонував Алан. — Боти можуть ховатися будь-де.

— Ні, — вперся Хедхантер. — Рушаємо до місця, де бачили мертвого чилійця.

— Що ти хочеш там знайти? — спитав Тимур.

— Не знаю, — затявся Ріно: — Як собі хочете, але ми маємо вибити з ботів лайно. І мусимо зробити це сьогодні!

Автомобілі викотились зі сховку і помчали до виходу з Долини Смерті. Коли машини виїхали на більш-менш відкриту ділянку, американець схилився до Тимура:

— Що там було? У цьому їхньому лігві.

— Печери… трохи розширені «малюками».

Хлопець не хотів говорити про побачене.

— І це все?

— Там ще… купа порожніх консервних бляшанок, пластикових пляшок, каністр для води… Багато екскрементів… Сліди багать, — Тимур затнувся. Кадик, клацнувши, метнувся вгору-вниз по горлу.

— Договорюй, українцю, — тихо промовив американець, — це ж ще не все…

— Ну… залишки вогнищ… вони оточені купками обгризених кісток. І я… я думаю… що це…

— Людські кістки, — якимось дивним, знущальним тоном закінчив Алан.

— Е… так. Власне, я певний: там лежать людські кістки, цілі кістяки. Але як ти…

— По-моєму, це також очевидно, — роз’яснив інженер. — Боти їдять людей.

Тимур загальмовано кивнув:

— Я теж про це подумав. Боти стали людожерами.

— Це неможливо, — Стефан застогнав, схопившись руками за голову. — Звідки така певність? Може, це кістки баранів чи… чи ще чиїсь… я не знаю…

Алан скептично гмикнув:

— Подумай сам, Стефане: Сан-Педро вони спустошили, на крихітних городах ніхто більше не порається, ніхто не возить з Калами харчів. Сумніваюсь, що ці демони їздять на закупи в Антофагасту або ночами полюють на пустельних ховрахів. Чотири десятки молодих організмів, що майже не сплять, вимагають енергії. Одною травою і тушканчиками вони не проживуть, — Ґрінлон говорив відразливі речі, але ніхто його не зупиняв; він мав рацію. — От вам і пояснення, панове, куди поділись чотириста чоловік із Сан-Педро. Для ботів вони наче худоба. Рухомі запаси м’яса.

— Дванадцятирічні хлопчаки поїдають дорослих чилійців… Мене зараз вирве!

Стефан Ермґлен старався з усіх сил, але не зміг себе довго стримувати, спорожнивши шлунок під ноги. Кислуватий запах блювотиння залляв салон.

— Щоб ти здох! — проревів Ріно.

— Пробач, Ріно…

— Як не обісцяють, то обригають! — шия Хедхантера вкрилась червоними плямами.

— Пробач… Я не хотів…

— Я тебе пришибу, недоростку! Клятий коновале! Після повернення будеш мити всю машину, мудак!

— Обов’язково, Ріно, все вимию, тільки заспокойся.

— І навіщо я тільки взяв тебе з собою?!

Тимур не зважав на перепалку між південноафриканським найманцем та фізіологом. Одна тривожна здогадка гризла його мозок. Він раз за разом повертався до того, що сталося з Джеффом та Алондрою коло печер, де ховалися «малюки». Якщо припустити, просто на хвильку припустити, думав хлопець, що боти дізнались заздалегідь про їхній прихід, ще до того, як американець та чилійка виїхали з лабораторій, то цілком імовірно, що ці вилупки так само взнали про нову вилазку. Тимур поняття не мав, як таке можливо, яким чином боти отримують інформацію, проте інтуїція підказувала, що загибель Джеффрі сталася не через збіг обставин чи фатальну необережність. Боти знали. Знали заздалегідь і чекали… Тоді чому вони пішли зараз? Злякалися? Оце навряд.

Тимур не витримав і вилаявся. Ріно здивовано покосився на українця.

— Не дивись так на мене. Просто ми знову на крок позаду них…

Місяць зайшов. Темрява стала нестерпною.



Субота, 22 серпня, 02:30 (UTC –4) «EN-2», другий інженерний корпус | Бот | Субота, 22 серпня, 03:26 (UTC –4) Околиці Сан-Педро