home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню




Субота, 22 серпня, 10:28 (UTC +2) Київ, Україна


— Привіт, — Денис помітно хвилювався.

— Привіт, — апатично відповіла Аліна.

— Давно не бачилися… Що в тебе нового?

— Денисе, у мене немає настрою розмовляти. Кажи, що хотів.

— Я… я не… я просто подзвонив спитати, як справи.

— У мене все чудово, — дівчина явно демонструвала, що розмова втомлює її. — Це все?

— Ні, зачекай, — голос у трубці напружився. — Я не хочу нав’язуватися, але… може, ми кудись сходили б завтра… Суші? Ти ж любиш суші?

— Дякую, Денисе, але в мене інші плани.

— Добре, розумію. Тоді, може, десь на тижні? Скажімо, у вівторок.

— Денисе…

— Ми просто посидимо, поговоримо. Як друзі. Мені справді потрібно тебе побачити.

Аліна зрозуміла, що так просто не відкараскається.

— Гаразд. Передзвони мені в понеділок. Я подумаю.

— Чудово! Тоді до понеділка!

— Па.

— Бувай! Був радий тебе чу…

Дівчина кинула трубку, сподіваючись, що колишній залицяльник більше не озветься.

Але він подзвонить. Подзвонить ще не один раз.


LXXIV | Бот | cледующая глава