home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню







































LXXXIV


Передавач, монітор та клавіатуру перетягли з робочої кімнати Хорта до великої зали у корпусі «DW». Ральф Доернберг тримався осторонь, ігноруючи апаратуру. Для канадця не було потреби її роздивлятися. Він знав або принаймні здогадувався про її призначення.

Установку зібрали, хоча запускати її ніхто не поспішав.

— Вмикати? — буркнув Тимур.

— Зачекай, — сказала Лаура. — Воно жодного разу не написало «я».

— То й що? — подивився на неї Алан.

— Ви не розумієте… У нього… у цієї істоти досі немає самосвідомості. Воно називає себе так, як називав його Хорт. Воно існує для себе самого радше як об’єкт для нас, людей, ніж як самостійний суб’єкт посеред нас.

— І що це, в сраку, означає, розумнице? — встряв Ріно Хедхантер.

Лаура виглядала розгубленою. Ральф наблизився до гурту і наставив вуха.

Воно — дитя…

— Тобто? — вигнув брови канадець.

Дюпре повернулась до старого професора:

— Ця істота знаходиться на рівні розвитку трирічної дитини. Воно не усвідомлює себе, як суб’єкта діяльності, а значить — не усвідомлює результатів своїх дій. Рефлексія є базовою властивістю суб’єкта, завдяки якій стає можливим регуляція життєдіяльності. Крізь ботів вилізло багато лайна, яке накопичувалося у нашій підсвідомості поколіннями. Дякуючи мозковим платам, ця істота з фантастичною швидкістю всотує в себе знання про наш світ, завдяки чому може розв’язувати задачі, що під силу лише професорам чи академікам, але… не тямить, не осягає цього. Воно вбиває і в той же час ставиться до цього як дитина, яка із задоволенням розламала щойно куплену в супермаркеті іграшку.

— І це значить… — пробурмотів Тимур, втупившись у напружене обличчя дівчини.

— Це значить, — Лаура обвела всіх важким наїжаченим поглядом, — воно вбиватиме далі.

— Гаразд, що робити нам? — змінив тему розмови Алан.

— Ти маєш на увазі, чи повинні ми залишитися і… — Тимур не договорив.

— Так. Кейтаро мертвий. Нас ніхто не тримає. Мені плювати на Кацуро Такеду чи на Штаєрмана. Ми можемо забратися і поїхати геть.

— Але це… неправильно, — потупився Тимур.

— Ти хочеш бути правильним, але мертвим? — спалахнув Алан.

— Ні. Просто подумай, що станеться, коли боти доберуться до великих міст.

Американський інженер замислився. Ральф Доернберг, міцно стуливши губи, мовчав.

— Я не кажу про муки совісті, — твердив далі Тимур. — Я й сам був би не проти звалити. Та мине не один тиждень, поки чилійці збагнуть, з чим мають справу. Ми знаємо, що боти мають альдостерон, і чекати на їхню смерть марно. Загине без ліку невинних людей, перш ніж їх приборкають. Я дуже сумніваюсь, що Пентагон допомагатиме чилійській армії консультаціями. Уявляєте, скільки знань боти вберуть у себе за цей час? Через місяць вони стануть практично невразливими.

— Як ти пропонуєш цьому зарадити? — мовив Ґрінлон.

— Я не знаю. Що я знаю напевне, так це те, що у нас немає вибору.

— Що?

— По-перше, я не думаю, що воно так легко випустить нас із пустелі, а по-друге… у нас лишилося недостатньо машин, щоб вивезти всіх за один раз. Кілька чоловік повинні будуть лишитися в «NGF Lab» і чекати, поки хтось по них повернеться.

Тимур розвів руками, мовляв: давайте, хлопці, хто з вас погодиться на таке?

Після чималої паузи Ріно звів брови і проказав:

— Українцю, коли ти так говориш, мені хочеться тебе вбити. У той же час не можу не визнати, що ти маєш рацію. На мене не розраховуйте. Я міг би лишитися в лабораторії, але я не повернусь до цього триклятого місця. Навіть не думайте!

— От лайно, — процідив американець. — Як так вийшло? Ми ж у пастці…

Ральф опустив підборіддя на груди. Тимур запропонував:

— У нас є альдостерон, ми знаємо, як спілкуватися з ботами, чи принаймні можемо впливати на них. Ми повинні спробувати поговорити з ними… переконати їх… Тільки тоді нам вдасться вибратися звідси живими.

Невідомо, що взяло верх: почуття відповідальності, боязнь опинитися серед тих, кого покинуть напризволяще у комплексі, чи банальний страх потикатися в пустелю, проте ніхто йому не заперечив.

— Але не сьогодні, — рішуче замотала головою Лаура. — Я хочу все обдумати. Ця потвора, що вилізла з їхніх голів, може добряче попсувати нам життя. Мені потрібен час.

Того вечора змонтований у головній залі передавач так і не ввімкнули. За мовчазною згодою «побачення» з психоістотою перенесли на наступний ранок.



Четвер, 27 серпня, 09:41 (UTC –4) «EN-2», другий інженерний корпус | Бот | Четвер, 27 серпня, 23:49 (UTC –4) Спальне крило корпусу «DW»