home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню






XCII


Ріно похапцем перезарядив гвинтівку, відчуваючи прилив звірячого азарту. Він торжествував. Здавалося, між курком і пальцем вихоплюються іскри. Вепрячі оченята горіли неврівноваженим полум’ям. То був його персональний реванш за Долину Смерті.

«Малюки» продовжували мастурбувати. Ріно дивився на них крізь приціл і раптом почав реготати. Дикунське гоготання розтяло стиснуті губи і рознеслося нічною пустелею.

— Суки… от же ж суки… — тлумлячи істеричне іржання, гарчав амбал.

Пославши нову кулю в патронник, він дещо вигадав. Перестав цілитися в голову чи серце. Переконавшись, що боти не можуть вирватися з полону сексуальної мари, Хедхантер зрозумів, що має вдосталь часу. Відтепер він вирішив стріляти не на ураження, а так, щоб завдати якомога більше болю. В живіт, мітячи ближче до хребта, або ж у праву частину грудей — подалі від серця. Щоби смерть була повільною і дуже, дуже, дуже болючою.

Бахнув черговий постріл…

— Суки… Як вам таке, га? Страшно? Га-га-га! — він реготав. Він просто не міг спинитися. — С-суки…

Нові боти падали, але не вклякали замертво. Вже троє хлопчиків лежали на землі, звиваючись і скімлячи, мов збиті вантажівкою собаки. Земля ставала чорною від крові.



предыдущая глава | Бот | XCIII