home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню




XCIII


— Твою мать… — проказав Ігор російською. — Твою мать.

Після дев’ятого влучного пострілу на переговорному екрані виринула фраза:

ВИ ПОМРЕТЕ СЬОГОДНІ ВИ ВСІ ПОМРЕТЕ


Цього разу вона не виповзала літера за літерою, а вистрелила залпом. За нею полетіла якась тарабарщина:


oeOE©OEaeAEfloe™yenfloe!!!


На чат ніхто не дивився. Всі прикипіли до яскраво освітленого прожекторами пагорба.

Ріно розстріляв другий магазин. Через хвилювання один раз промазав. Перевів подих, погамувавши лихоманкове поколювання в тілі. Лишилось тільки п’ять куль, і він не міг собі дозволити промахнутися. О, як він шкодував, що послухався цих розумників, цих шмаркатих задротів-науковців, і не взяв більше патронів. Кинувши погляд на будку з дверима, що вели всередину корпусу, найманець заспокоївся. Ковдра лежала на своєму місці. Зсередини текло рівномірне червонясте світло. Відчуття, що за ним стежать, зникло.

Змінивши магазин, Ріно приклався щокою до прикладу і націлився. Втім, цього разу встиг зробити тільки один постріл. Черговий бот смикнувся і завалився на правий бік, а тоді на терасі раптово стало темно.

Порноролик обірвався. Проектор посилав на полотно чорноту.

Ріно не відразу втямив, що сталося, і через те трохи здрейфив. Вищирена усмішка в момент зів’яла. Екран височів збоку, тож йому не було видно лицевої сторони полотнища.

«Малюки» припинили мастурбувати і закрутили головами. Вони наче оговтувалися після затяжної коми.

Помізкувавши, південноафриканець майже вгадав причину. Він вирішив, що хтось із «задротів» у залі під ним навмисно зупинив відео, щоби припинити різню. Відтак сердито вилаявся. Зметикнувши, що часу тепер обмаль, боти очунюють, Хедхантер зосередився. Навів мушку на найближчого «малюка», який дико крутив головою, і…

Між тим зміну в поведінці ботів помітили також з головної зали.

— Там щось помінялося, — стурбовано прокоментував Алан. — Боти відклеїлися від екрана. Вони очунюють…

Тимур спершу подався вперед, окинувши поглядом розхлябану зграйку ботів. А тоді усвідомив, що причина не в них, не в «малюках». Щось помінялось тут, у них. Хлопець відхилився назад, зиркнув на головний комп’ютер і все зрозумів:

— Ні, то наш ролик завершився.

Він повернув голову, збираючись сказати кілька «приємних» слів Ємельянову, але… Хлопець так і не заговорив, а Ріно не встиг зробити другий постріл. Після Тимурових слів, наче по команді, в усьому комплексі зникло світло. П’ять корпусів занурились у темряву. Згасло зовнішнє освітлення, погасли сигнальні вогні, електрична загорожа залишилась без струму. Секунду тому навкруги все бурхало, як у вулкані, а тут — клац! — і лишились усього дві речі: тиша і колодязна пітьма.

— Що це… може… бути?.. — почала Лаура і затихла.

Ніхто не наважувався обізватися. Страх розповзався, передаючись темрявою кімнати. Більшість зовнішніх дверей обладнані ручними механічними засувами, хоча навряд чи вони можуть довго утримувати ботів ззовні. Без електроенергії лабораторний комплекс ставав беззахисним, мов дитячий садок.

Зрештою Ральф порушив мовчанку, щоправда, тільки підливши оливи до вогню:

— Лауро, може, я чогось не зрозумів, але… звідки воно знає, як звуть Ріно?

Дівчина не відповіла.

…Виставивши ліву руку перед собою, Хедхантер голосно матюкався і навпомацки шукав вихід з горішньої тераси.



предыдущая глава | Бот | cледующая глава