home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню




XCVI


Коли подача електроенергії відновилася, Ральф підскочив до внутрішнього телефону. Ґотто був на місці. Ральф наказав увімкнути на повну потужність зовнішні прожектори з північного боку. Після чого, кинувши трубку, переметнувся до вікон. Лаура і чоловіки посунули за ним.

Ботів не було. Ні живих, ні мертвих. «Малюки» здиміли, забравши тіла загиблих та поранених.

Незабаром Ріно повернувся до великої зали.

— Ти швидко, — відмітив Алан. — Що там сталося?

— Нічого серйозного.

— Щось не так із генератором? — спитав Ральф.

— Ні. Дизель цілком справний. Просто… — Ріно завагався. — Висмоктав усе пальне з бака.

Канадець спересердя прицмокнув губами і ляснув себе по коліні:

— Це я винен. Геть забув. За генератор відповідав Джефф. Гадаю, на днях він мав залити пальне, але… — Ральф знітився. — Ніби недавно заповнювали…

— Я влив кілька каністр і перезапустив його, — незворушно збрехав Ріно.

— Окей. Добре.

Ральф сконфужено морщив носа. Алан опустив погляд, вишукуючи щось на підлозі. Лаура осклянілими очима втупилась у темряву за вікном. Ємельянов по-вовчому зиркав на громилу. Тимур, заплющивши очі, тер рукою лоба. Поміж них у безмовності проступило одне єдине питання: що тепер?..

Екран з чатом пустував. Психоістота мовчала. І ця безмовність лякала більше за хай яку агресивну відповідь.

— Хто тебе просив? — зрештою хижо буркнув Ральф, притискаючи руку до серця.

— Ви чого?! — не розуміючи причини осуду, завівся Хедхантер. — Що я не так зробив?! Я гепнув майже дюжину цих сраних потвор!

— Міг би принаймні порадитися, — докинув Тимур.

— Здохнути! Чим ви не задоволені?

— Боти зараз, напевно, на півдорозі до Болівії, — сказав Алан. — Шукай тепер вітру в полі!

— То й що?

— Ти поховав останню надію з ними впоратися! — випалив канадець. Він тямив, що йому не можна заводитись, але не міг зупинитися. — Я маю на увазі, впоратися без убивств. Правда, Лауро?

Психіатр, яка найзапекліше критикувала бійню, задумливо мовчала. Не дочекавшись відповіді, нейрохірург запально затараторив:

— Ми вперше змогли струсонути, збентежити ботів. Ми збили з пантелику ту кляту психоістоту, що вилізла…

Лаура підняла голову і неголосно проказала:

— Тихо.

Попервах Ральф її не почув.

— …вилізла з їхніх мізків. І якби не ти, Ріно, ми б усе спланували, ми б упорались і тепер…

— Тихо! — повторила француженка голосніше.

Чоловіки повернули голови. Канадець неохоче закрив рот. Дивлячись кудись повз них і немислимо розтягуючи слова, Лаура проговорила:

— Боти більше не прийдуть. Це точно. А от психоістота повернеться. Гадаю, ми ще нахлебчемося через неї лайна… — дівчина зітхнула. — Але, здається, я знаю, як покласти їх на лопатки, — потому встала і подалась до виходу із зали. Біля дверей кинула через плече: — Спершу мушу все обмізкувати.



предыдущая глава | Бот | XCVII