home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню




П’ятниця, 28 серпня, 23:37 (UTC –4) «DW», житловий корпус


Тимур кілька хвилин чекав у спальному крилі біля дверей з табличкою «211».

Невдовзі коридором рознеслось відлуння важких кроків Ріно. Хедхантер швидко наблизився, відімкнув кімнату і затягнув хлопця до своїх апартаментів.

— Що трапилось? — голосно спитав Тимур.

Здоров’як приклав палець до губів, прохаючи говорити тихше.

— Я ще не цілком певен…

— Не певен у чому?

— Довго розказувати.

Українець склав руки на грудях і обіперся плечем на стіну:

— Я тут подумав… Якби не зникло світло, ти б перестріляв їх усіх?

— Нє-а.

— Але я гадав…

— У мене було три магазини. 15 куль. Так що мені по цимбалах, що ти там думав, — Хедхантер спробував пожартувати: — Героєм все одно станеш ти.

Говорячи, Ріно витягнув з-під ліжка бруднувату спортивну сумку і видобув звідти страшенно подряпаний пістолет «Беретта». Вийняв обойму, перевірив, як працює спусковий механізм і вставив її назад.

— Він не новий, проте в чудовому стані, — неголосно сказав Хедхантер і простягнув зброю Тимуру.

Програміст отетеріло витріщився на матову рукоять.

— Це тобі, — Ріно взяв Тимура за передпліччя і силою вклав пістолет у долоню. — Від цього моменту завжди тримай ствол при собі. Чого вуха розвісив? Чуєш мене? Завжди!

— Я не розумію…

— Візьми пістолет, — сердито повторив південноафриканець.

— Для чого? — Тимур неохоче стиснув пальці довкола зброї.

— Я збрехав.

— Тобто?

— Горючка в генераторах не закінчувалася. Хтось вимкнув світло рубильником.

— Що?!

— Комусь із тих, кого не було з нами в залі, страшенно хотілося, щоби боти очуняли і пішли…


XCVII | Бот | cледующая глава