home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню




Субота, 29 серпня, 03:00 (UTC –4) «EN-2», другий інженерний корпус Лабораторія програмування


— Якщо буде незрозуміло, ви мене спиняйте.

Ріно, Алан і Тимур оточили Лауру. Дівчина оклигала і заговорила з невідлучним апломбом, властивим усім, хто почувається розумово вищим за власне оточення. Старалась не подавати вигляду, що стоїть перед слухачами у спідньому:

— В усіх хребетних, цебто, в організмів, що мають центральну нервову систему, в головному мозку є спеціальна структура, що називається центром задоволення.

Алан кивнув. Це було добре відомо. Лаура вела далі:

— Двох науковців, Олдса і Мілнера, цікавило питання, чи відчуватимуть піддослідні миші дискомфорт при електричній стимуляції певних ділянок мозку.

— Лауро, ближче до суті.

— Алане, не перебивай! Це і є суть! Так ось, ті двоє нейрофізіологів вигадали цікавий експеримент: струм вмикався тоді, коли пацюки забігали у визначений куток клітки. Якби наслідком електричної стимуляції був дискомфорт, пацюки мали б уникати того кутка. На ділі все вийшло навпаки: вони швидко повертались після першої стимуляції, і ще швидше після другої. У пізніших експериментах Олдс і Мілнер здійснили вживляння електродів у ядро лімбічної системи і дозволили пацюкам натискати на механічний вимикач, що ініціював стимуляцію. У результаті гризуни почали стимулювати себе по 700 разів на годину.

— Дрочери, — прокоментував Ріно.

— В яблучко! — сказала Лаура. — Коли щурів лишили напризволяще, вони смикали вмикач, забуваючи про їжу і відпочинок. Врешті-решт, гризуни помирали від виснаження.

Лаура обвела зосереджені обличчя переможним поглядом.

— І що? — зобразив здивування Ріно.

— Якщо пацюку дати вибір між стимулюванням центру задоволення та їжею, він буде стимулювати центр задоволення, поки не здохне.

— З ботами так не вийде, — заявив Тимур.

— Чому?

— Тому що реалізований Хортом алгоритм обробки макросів слідкує за потоками, що запускаються у мозкових платах. Він блокує ті процеси, які несуть в собі потенційну загрозу. Це щось на кшталт антивіруса на звичайних компах. Я не можу стверджувати точно. Але я впевнений, що Хортова система контролю за макросами не дасть запустити код, що містить нескінченний цикл.

Психіатр спересердя ляснула собі по голому стегну.

— Ти мене не зрозумів, Тимуре! Не потрібно ніяких циклів.

— Як тоді ти збираєшся реалізувати безперервну стимуляцію центра задоволення?

— Мені необхідна програма, чи модуль, чи як там воно називається, котрий боти могли б запускати самі, — пояснила Лаура.

— Типу звичайного макроса? — перепитав Тимур.

— Точно, макрос! Макрос, який би виконував разову стимуляцію центру задоволення, а потім вимикався. Разову! Чуєш мене, Тимуре? Не треба зациклень. Лише можливість принести задоволення. А нескінченний цикл боти створять самі. Як пацюки.

Тимур відчув, як десь у надрах живота хтось наче черкнув запальничкою, — у нього зародилася надія.

— Боти — не пацюки, — все ще сумнівався Алан. — Ти певна, що вони поведуть себе так само, як гризуни в експерименті?

— Певна, — безапеляційно відрубала Лаура. — По-перше, згадай розстріл, вчинений Хедхантером. Боти усвідомлювали смертельну загрозу, але не відривались від екрана. А по-друге…

— А по-друге, — перебив її Тимур, — ми це можемо легко перевірити.

— Як?

— В цій лабораторії, крім «крісла покути», є пристрій, за допомогою якого ботів уже стимулювали.

— Ти зараз говориш про центр задоволення?

— Саме так. Мені Ральф розповідав. Таким чином вони відзначали ботів за успіхи на тренуваннях. Усе, що від нас вимагається, — дати «малюку» доступ до пульта керування. Якщо він зрозуміє і почне стимулювати сам себе, значить, усе може вийти.

Програмісти — особливий народ. Сторонньому спостерігачеві може видатися дивним, що хлопець, який чверть години тому перебував на межі нервового зриву, так швидко оклигав. Насправді у цьому немає нічого особливого. Програмісти відрізняються від решти людей. Коли вони беруться за розв’язування задачі, нічого більше не має значення. Вони сідають за написання програми з таким завзяттям, наче від правильно виписаного і структурованого коду залежить доля Всесвіту. У програмістів інший світ. З власним сленгом, специфічними жартами і вельми своєрідними цінностями.

— Я все одно не доганяю, — впирався американець. — А що потім?

— Далі я створюю утиліту, котра стимулює центр задоволення, — розхвилювавшись, затараторив Тимур, — компілюю її на мозкові плати бота. Після цього лишається відправити його до решти «малюків» — ділитися досвідом.

На підтвердження Лаура безупинно кивала головою. Коли Тимур замовк, вона додала:

— Якщо це спрацює, я маю на увазі — передача стимулятора з одного процесора на інший, достатньо вивезти кількох ботів до втікачів у пустелі — і все! Через три дні вони здохнуть у солодких муках, не приходячи до тями!

— А чому вивозити? — спитав Алан. — Вони ж між собою контактують.

— Через психоістоту — так. Але воно не може забезпечити передачу програмного коду. Або не хоче. Що, в принципі, одне й те саме. Для того, щоб програма перейшла з одного процесора на інший, боти повинні знаходитися не далі ніж за 800…900 метрів один від одного.

Просити Ріно не довелося. Ґевал швидко змотався до «ясел» і притягнув бота. Тимур з Лаурою всадовили «малюка» і підключили електроди. Тимур знав, що і куди приєднувати, адже не раз спостерігав цю процедуру на відео.

Зате коли діло дійшло до запуску стимуляції, справа застопорилася. Перед українцем простягався здоровенний пульт з кнопками, регуляторами та індикаторами. Він бачив, як процедуру вмикали, але не знав, що саме для того слід натискати.

— Мені потрібна допомога, — оголосив Тимур. — Я не знаю, як його ввімкнути.

Алан досить швидко запустив живлення системи, відшукавши вимикач з підписом «PWR». Далі справа застопорилася. Проблема полягала в тому, що всі елементи керування були підписані скорочено. Навіть пошук тумблера «PWR» (POWER) зайняв кілька хвилин.

Спливло ще трохи часу.

— Здається, це воно, — Лаура вказала пальцем на кнопку з підписом «DLGHT».

— «Ді-ель-джі-ейч-ті»? — повільно прочитав Тимур. — Це що?

Психіатр посміхнулась:

— Ти ніколи не розгадував ребусів? DELIGHT. Це delight[110], друже.

— О, справді.

Тимур перевів погляд на бота. «Малюк» сидів, безвільно звісивши руки і ткнувшись підборіддям у груди.

— Запускати? — хлопець по черзі подивився на француженку і американця (Ріно тримався поодаль, спостерігаючи за всім з підозрою).

— Давай, — мотнула головою Лаура.

Тимур натиснув кнопку. Клавіша підсвітилася оранжевим кольором. Щойно хлопець прибрав палець, кнопка відтиснулася і підсвічення зникло. Тимур натиснув удруге, на цей раз утримуючи кнопку натиснутою. Щось тихо загуділо під пультом. Тієї ж миті бот розм’як і став… якимось безформним. Очі закотилися, повіки затремтіли.

— Працює, — зачудовано прошепотів Алан Ґрінлон.

— Ага, — не відриваючи погляду від «малюка», сказав Тимур. — Схоже на те.

Бот почервонів, час від часу тихо постогнував. Долоні збуджено ковзали по ногах.

Програміст відпустив клавішу. Вона повернулася у вихідне положення, знову ставши сірою. Бот здригнувся. Очі повернулися в нормальне положення, а тіло напружилося. При цьому хлопчика не переставало трусити. Він розгублено крутив головою і по-собачому покашлював.

Раптово бот почав скімлити.

— Просить добавки, — прокоментувала Лаура. — Точно.

— Спробувати ще?

— Давай.

Тимур охоче повторив стимуляцію. Бот знову розслабився і застогнав.

— Тепер його треба пересадити за пульт, — сказав Тимур, знімаючи палець з кнопки. — Дати доступ до клавіші.

— Але тоді він буде не пристебнутий, — Ріно був не в захваті від ідеї Тимура.

Українець знизав плечима:

— Інакше він не зможе запускати стимуляцію самотужки.

— Нас четверо, — зауважив Алан, — в разі чого ми зможемо його вгамувати.

Хедхантер зітхнув:

— Гаразд. Але раптом що — я зразу його пристрелю.

Тимур припинив стимуляцію. Швидко зняв електроди з голови бота. Алан і Ріно взяли «малюка» попід руки (він кволо опирався, знову почавши благально скімлити) і посадили за крісло навпроти пульта. На цьому місці колись сидів Вадим Хорт.

Бот приходив до тями, насторожено зиркаючи на Лауру і чоловіків. Похмурий блиск в його очах не віщував нічого доброго. Ріно тримався поруч, готовий за першої необхідності послати хлопчика в нокаут або взагалі розстріляти його.

Тимур наново прикріпив електроди до голови «малюка». Затим натиснув кнопку «DLGHT», стежачи за тим, щоби бот бачив його дії. Протримавши стимулятор ввімкнутим протягом хвилини, програміст прибрав руку.

Бот очуняв, почав скімлити та раптом затих. Обвів усіх зачумленим поглядом. Тимур знову потягнувся до пульта і натиснув кнопку. Цього разу він утримував її кілька секунд і різко відпустив. Утретє повторювати не довелося — «малюк» зрозумів. Перехилившись над пультом, він взявся зі скаженою запеклістю натискати клавішу «DLGHT». Він утримував кнопку кілька секунд, поки м’язами не прокочувалась масляна насолода, в результаті чого натиск м’якшав. Рука розслаблялась. Потому бот дві-три секунди оговтувався і знову тиснув «DLGHT». Чоловіків і Лауру, які згуртувалися довкола, він більше не помічав.

Під час одного з натискань Лаура поторсала бота за плече. Смикнула за носа. Ляснула по щоці. Нуль реакції. Для «малюка» більше не існувало нічого, окрім чарівної кнопки, що дарувала кайф.

— Гадаю, ми можемо його залишити, — сказала Лаура. — Він не встане з цього місця до самої смерті.



Субота, 29 серпня, 01:48 (UTC –4) «EN-2», другий інженерний корпус Лабораторія програмування | Бот | Субота, 29 серпня, 04:16 (UTC –4) «EN-2», другий інженерний корпус