home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню




XI


— Кохана, я вдома! — гукнув Тимур з порога. Голос звучав, як у столітнього папуги.

Аліна, прикриваючись махровим рушником, визирнула з ванни. Засмагла спина та мокре волосся зблискували і парували.

— Так рано! — вона посміхнулась, підскочила і цьомкнула хлопця в губи. — Це мені причулось чи ти справді назвав мене коханою?

Тимур придуркувато скривив губи.

— Я… е… тут… ну… тут така підстава нарисувалася…

— Підстава? — Аліна хіхікнула. — Ото вже ці твої програмістські словечка…

— Це не…

— Роздягайся, — дівчина, притримуючи ліктями рушник, розстібала ґудзики на його сорочці. — Лізь у душ, — рушник опустився, оголивши гладенькі груди. — Вечеря скоро буде готова.

Зазвичай у такі моменти Тимур відчував збудження. З часом його потяг до Аліни тільки зміцнів. Проте цього разу не було нічого, крім тоскного щему під серцем. Хлопець роззувся, обійняв дівчину і, акуратно відсторонившись, прослизнув до кімнати.

— Я мушу тобі дещо розказати, — якщо чесно, то говорити він не хотів, хоч і розумів, що розмови не уникнути.

Попри загостреність голосу, дівчина не сприйняла слова всерйоз.

— Мені запропонували роботу, — сказав Тимур.

— Круто. Підвищення? Ти покидаєш «TTP»?

— Не зовсім. Озвався один з колишніх замовників. Зараз він хоче, щоби я попрацював безпосередньо на них. Тимчасово.

— Без відриву від основної роботи?

Тимур відчув, як жар піднімається з грудей на шию та щоки.

— З відривом.

— Тобто тобі доведеться брати відпустку за власний рахунок?

— Ага.

— І що ти вирішив?

— Погодився.

— У-у, — похитала голівкою дівчина, — добре. Така гарна пропозиція?

«Бляха, як же їй розповісти?» — хлопець спромігся викласти все, крім головного.

— Так. Хоча є дві особливості, які ти мусиш знати, — Тимур потер пальцями очі, — які ти мусиш зрозуміти.

— Що саме? — дерев’яною лопаткою Аліна перемішувала м’ясо на сковорідці.

— По-перше, я досі не розумію, над чим доведеться працювати. Замовник якийсь дивний. При цьому вони обіцяють заплатити… двісті тисяч… доларів. Це у випадку вдалого завершення проекту.

— А якщо завершення оцінять як невдале?

— Тоді всього лиш сто шістдесят тисяч.

Аліна відірвалась від сковорідки і подивилась на Тимура. Вона була безтурботною, але аж ніяк не дурною. Бували моменти, коли Тимур поряд з нею сам почувався телепнем. Ось як зараз, наприклад.

— Тоді яка друга особливість, яку я мушу знати і зрозуміти? — сині очі слідкували за кожним м’язом Тимурового обличчя.

Язик у хлопця задерев’янів.

— Контракт розрахований на два місяці, але… компанія розташовується у Чилі… і тому… на роботу… я повинен поїхати туди.

Чорнявка стиснула губи. М’ясо потроху пересмажувалось, заповнюючи тісну кухню характерним гірким запахом.

— Це те Чилі, про яке я подумала? — крижаним голосом уточнила дівчина.

— Мабуть, так.

— Я правильно зрозуміла: ти вже прийняв пропозицію і їдеш у Південну Америку?

— Так.

Вона зробила паузу, а тоді перепитала наостанок:

— На два місяці?

Тимур прикусив губу:

— Угу. Вилітаю завтра зранку.

— Ти що, блядь, їбанувся? — Аліну наче підмінили. З її очей стріляли блискавки.

— Це лише два місяці…

— Які, на хуй, два місяці? У нас же весілля у вересні!!

Червоні плями поповзли тонкою шиєю на щічки дівчини.

— Я розумію… — спробував оборонятися Тимур.

— Що ти розумієш?! Як ти міг не порадитися зі мною?! — несподівано вона зблідла. — Ти кидаєш мене?

— О, почалося… Не кажи дурного! — махнув рукою Тимур. — Спочатку я не хотів їхати. Та подумай сама: це ж двісті тисяч баксів! Ми зможемо купити квартиру.

— Подумати? А чим думав ти?! Що я скажу батькам? Що я скажу всім, кого ми запросили? Вибачте, весілля відміняється, бо ти поїхав на заробітки до Чилі?!! — дівчина люто стиснула кулачки. — Я знала, що так буде! Я… я…

— Перестань. Перенесемо весілля на кінець жовтня.

— Я не вірю тобі! Ти… ти… Як ти можеш?!!

Тимур розвів руками:

— Ти знов за своє…

— Я не вірю! Не вірю тобі! У жовтні у тебе знов виявиться робота, контракт якийсь. Цього разу на півмільйона. І ти знову завієшся з вітром!!!

Аліна більше не могла стримуватися. Пожбуривши лопатку в умивальник, вискочила з кухні. Хлопець не пішов за нею. Вирішив дати трохи часу. Нехай заспокоїться, переварить усе. Через годину він знову спробує поговорити з нею.

Їсти не хотілося, м’ясо лишилось неторканим. Тимур забрав з кімнати свій ноутбук і вмостився на кухні. Хлопець мав звичку щовечора читати новини, передивлятись приколи та шукати демотиватори в інтернеті. Відпочивав з комп’ютером від роботи на комп’ютері.

Та щойно він відкрив лептоп, в усьому будинку, мигнувши, зникло світло. Ноутбук міг протриматись ще дві-три години, зате домашній роутер без живлення здох. Доступу до мережі не було. Подумки ремствуючи через таку підлість, Тимур прикрив кришку «Hewlett-Packard’а», вперся спиною об стіну і, склавши руки на грудях, мовчки сидів у темряві.



предыдущая глава | Бот | cледующая глава